- Глава 12.1 -

Після моїх слів Аліса буквально вибухає від обурення. Її щелепа стискається так сильно, що вилиці різко окреслюються, а красиве обличчя миттєво стає жорстким. Очі звужуються, губи перетворюються на тонку лінію, і я майже фізично відчуваю хвилю злості, що йде від неї.

Я розумію, що трохи перегнула палку, але після всього, що сталося на прем’єрі, після її пропозиції купити моє звільнення, мені надто сильно хочеться поставити цю жінку на місце. Показати, що вона не може переходити межу лише тому, що звикла отримувати все, чого забажає.

Аліса повільно підводиться з крісла. Її підбори тихо клацають по підлозі, коли вона робить крок у мій бік.

І саме в цей момент двері гримерки різко відчиняються, а за мить на порозі з’являється Давид. Ми з Алісою одночасно повертаємо голови, і я впевнена, що вона, так само як і я, не розуміє, що він тут робить. 

Та маю визнати, що з його появою я відчуваю таке полегшення, що мало не видихаю вголос. Аліса ж дивиться на нього так, ніби не розуміє, що взагалі відбувається.

– Алісо, ти що, сплутала гримерки? – Давид усміхається, наче його зовсім не дивує, що вона тут. 

– Можу спитати тебе те ж саме, – фиркає. – Ми з Софією просто спілкуємось. 

– Та невже? – Давид швидко оцінює обстановку: моє напружене обличчя, Алісу посеред кімнати, важку тишу між нами. І, схоже, робить правильні висновки.

– Саме так, – Аліса гордо піднімає підборіддя. – А от що ти тут забув… 

– Тебе шукає режисер, – відповідає він спокійно. – А я бачив, як ти йшла сюди. 

– Трясця! – цідить невдоволено, а тоді різко переводить погляд на мене. Такий холодний, що в мене по спині проходить холодок.

Потім вона різко відвертається, поправляє волосся й нарешті виходить із гримерки. Двері за нею зачиняються, і тільки тоді я дозволяю собі нормально вдихнути.

Давид, однак, йти не поспішає. Він залишається стояти біля дверей та уважно дивиться на мене.

– Вона тебе не чіпала? – питає тихо.

Я на мить заплющую очі. Інколи мене трохи дратує те, що Давид знає мене надто добре. 

– Все нормально.

– Соню.

У його голосі звучить недовіра.

– Правда, Давиде, – намагаюсь його переконати і навіть усміхаюся. – Ми просто розмовляли. 

Я знаю, що Давид не дурний. Він помітив надто багато і точно мені не вірить. Але, на щастя, більше не тисне, зате робить ще крок всередину і займає місце, де ще хвилину тому сиділа Аліса. 

– Добре, якщо ти не хочеш говорити про Алісу, то я не буду тиснути, але, – він лукаво усміхається, а я завмираю. – Не поясниш, що сьогодні відбувається з Максом? Чого це він носиться біля тебе так, наче ти реально йому важлива? Це йому сонце голову напалило, чи є якась інша причина? 

– Тобі здалося, – миттєво випалюю. – Макс такий же, як і завжди. 

– Соню, – Давид зітхає, наче його втомлює моя брехня. – Я знаю його не перший день. Він інший, і це дивно. І ти інша, бо раніше ніколи не була такою таємничою. Якщо щось сталося, то ти можеш мені сказати. Я ж твій друг… 

Легко йому говорити, коли у мене серце з грудей вистрибує. Коли я їхала сюди, то й подумати не могла, що дійду до такого. Мені здавалося, що все буде, як і завжди, і ніхто не помітить, що стосунки між мною і Максом стали дещо іншими. 

Але… або це я надто наївна і вірю у неможливе, або це Максим занадто відверто демонструє те, що між нами дещо відбувається. 

– Так, ти мій друг, – киваю, але дивлюсь куди завгодно, лиш би не в його очі. – Тому я кажу тобі щиро, що все добре. Немає причин для хвилювання. 

Давид хмуриться, але більше нічого не каже. Він підводиться, і я, затамувавши подих, чекаю, коли він піде, але відбувається зовсім інше. Він до мене наближається і стає навпроти. Я бачу як він простягає до мене руку, Як повільно заправляє за вухо пасмо волосся, а вже за мить двері з глухим звуком б'ються об стіну, і всередину заходить Максим. 

– Що тут, чорт забирай, відбувається?! 

Він кричить так, що його чути на весь павільйон. Я миттєво напружуюсь, а от Давид лише усміхається. Він забирає від мене руку і ховає обидві в кишені штанів. Повільно повертається обличчям до Максима і каже те, чого я зовсім не очікувала: 

– Охолонь, Ромео. Ми з Софією обговорюємо плани на вечір. Я вирішив запросити її на побачення, уявляєш?