- Глава 11.1 -

Роздратування стає ще сильнішим, і я готовий влаштувати скандал, хоча ніколи нічого подібного не робив. Розумію, що часу до зйомок наступного епізоду залишилося не так багато, а Софії я так і не знайшов. 

У мене реально з'являється думка начхати на все і піти її шукати. Зупиняє лише те, що власними необдуманими діями я можу додати нам обом проблем. Бо як тільки хтось зрозуміє, що між нами щось є, Софія опиниться під прицілом журналістів, а цього дозволити я не можу. 

Поки я розмірковую над усім цим божевіллям, що відбувається у моєму житті, помічаю серед працівників свою вагітну помічницю. Вмить з'являється відчуття, наче щось важке впало з плечей. 

І поки Софія наближається, я взагалі забуваю про Карого, який продовжує стовбичити поряд, і про всіх, хто ошивається довкола. 

Сам роблю кілька кроків і іду їй назустріч.

– Твій чай, – каже Софія, простягаючи мені склянку холодного чаю.

Я беру її до рук, і наші пальці на секунду торкаються одне одного.

Тільки тепер уважно дивлюся на Софію і помічаю, що її щоки червоні, а на лобі блищать дрібні краплини поту. Волосся трохи прилипло до скронь, і мені це зовсім не подобається.

– Ти давно сидиш на сонці?

Софія кліпає очима, ніби не розуміє, чого я до неї причепився.

– Ні.

– Брешеш, – миттєво дратуюсь. 

– Максиме… – вона зітхає, наче я її дістав. 

– Ти вся червона, – продовжую напирати. – Тобі може стати погано. 

Вона одразу закочує очі, наче я кажу якусь маячню. Звісно. Інакше й бути не могло.

– Ми не в пустелі живемо. 

– Так, не в пустелі, – погоджуюсь. – Але на вулиці тридцять градусів, а ти вагітна. Саме тому ти не повинна там сидіти.

– Але це моє звичне місце, – хмуриться. 

– Більше ні. Тепер ти будеш чекати мене у гримерці. Там є кондиціонер. 

– І як це буде виглядати? – Софія явно не задоволена таким поворотом. – Ти сам говорив, що ніхто не має нічого запідозрити. 

– Ніхто й не запідозрить. Я спишу все на спеку, – заявляю, щасливий від того, що придумав такий план. 

Софія зітхає зрозумівши, що немає сенсу зі мною сперечатися, а я тим часом дивлюся на склянку у своїх руках, а потім знову на дівчину. Чергова ідея з'являється в голові дуже швидко, і я без зайвих слів простягаю чай назад.

Софія здивовано насуплюється.

– Щось не так? Ти ж любиш цей смак. 

– Пий, – кажу. 

– Це твій чай, – не розуміє, що на мене найшло. 

– Тепер твій, – знову тицяю їй склянку. 

– Максиме.

– Софіє.

Вона дивиться на мене так, ніби я щойно запропонував їй щось абсолютно абсурдне.

– Я спеціально принесла його тобі, бо ти не переносиш спеку, – пояснює. 

– А я спеціально кажу тобі його випити, – додаю. 

– Ти п'єш його завжди, і сьогодні маєш випити. 

– Ні. Не маю. 

Софія лише важко зітхає, але склянку таки забирає. 

– Ти нестерпний. Знаєш про це? – бурчить, а я ледве стримуюся, щоб не усміхнутися. І чому раніше не помічав, що вона така мила, коли дратується? 

– Знаю, – киваю. 

– Командуєш усіма навколо, – додає, а тоді робить ковток холодного напою і щасливою заплющує очі. 

Я ж як ідіот витріщаюся на її червоні щоки, на мокрі від напою вуста, і чомусь у самого в горлі пересихає. 

Дуже дивна реакція, якщо чесно, особливо на Софію. Дівчину, яка ніколи мені не подобалася. Ну, якщо не врахувати ту ніч в Парижі. Але і її можна не рахувати, бо я був геть розбитий тоді, а вона просто опинилася поруч… 

Я різко повертаюся з власних гнітючих думок у реальність і вже хочу відправити Софію у гримерку, коли за моєю спиною лунає голос, який за останні кілька хвилин почав мені набридати. 

– Ого! Максиме, – заявляє Давид із відвертою насмішкою, – а ти часом не став найтурботливішим чоловіком на цьому майданчику?

Я повільно повертаю голову. Давид стоїть поруч і ледве стримує усмішку, а Софія мало не давиться чаєм.

І зараз мені дуже хочеться відправити Карого працювати кудись на інший кінець студії. 

Може варто поговорити з режисером і поставити йому умову, щоб Карого тут більше не було? 

– Здається, ти мене з кимось плутаєш, – карбую і дивлюсь на Софію, яка досі п’є свій чай. Це мене тішить. 

– Хіба? – Давид продовжує знущатися. – Спочатку ти панікуєш, бо загубив свою помічницю, а тепер великодушно віддаєш свій напій, щоб вона не втратила свідомість від спеки. Це щось новеньке, Максе. Ти нарешті помітив, що ця дівчина особлива? 

Цікаве питання. 

Я дивлюсь на Софію, але вона ховає погляд в склянці, тому знову переводжу погляд на Карого.