33. Марк. В родинному колі

— Ну, майже приїхали, — сказав я з деяким хвилюванням.

Ми дійсно майже приїхали до будинку моїх дядька і тітки, які дали мені дах над головою і виростили останні роки перед універом. 

Я відчував хвилювання. Мілану сюди не приводив, та я взагалі ще жодну дівчину за ці роки сюди не приводив. Ну, подружка зі школи не рахується… 

 — А Тимур із Катею теж будуть? — я бачив, що Христина теж хвилюється. 

— Не знаю, — я трохи насупився. — Я сказав, що ми з тобою приїдемо, а чи запросили вони ще й його вони не казали. Але доволі вірогідно, що вони будуть.

— Я чула, що ти з ним сварився по телефону, — вона торкнулася моєї руки. — Він тебе спеціально може провокувати перед батьками, не ведись. От побачиш, коли ти будеш не звертати на його напади уваги, то це йому допікатиме значно більше, ніж коли ти будеш сваритися з ним. Бо він і хоче створити конфлікт. 

— Але якщо він буде говорити про тебе, я не буду мовчати. Це неправильно, — я торкнувся її долоні. — Я — твій майбутній чоловік, я хочу захищати тебе.

 — Мені дуже приємно це чути, — вона усміхнулася. — Сподіваюсь, усе буде добре. Ми проведемо гарний вечір…

Я кивнув і заїхав у ворота, які якраз нам відчинили…

***

— Привіт, хочу нарешті познайомити вас з моєю нареченою, Христиною, — кажу, коли батьки Тимура вже достатньо наобіймали мене.  

— Дуже приємно. — сказала тітка, обіймаючи Христину. — Ти така худенька, мабуть, сидиш на дієті?

— Ні, — Христина усміхнулася. — Я така від природи, моя мама постійно намагається мене відгодувати, але в неї не виходить. У вас дуже гарний будинок!

— О, ну ось і ви, — до передпокою увійшов Тимур. — Як завжди, трохи запізнюєшся.

— Ми приїхали вчасно, — я відчув роздратування, бо ми приїхали буквально хвилина в хвилину, а він і тут вставляє своє "фе".

— Катя не змогла приїхати, вона погано почувається, токсикоз, — він усміхнувся мені з виглядом переможця.  

— Якби Христині було погано, я б залишився вдома і був з нею, але тобі, певно, не властиве подібне, — я підтиснув губи.

— Хлопці, ну досить, не сваріться, — сказала тітка. — Ходімо за стіл…

***

Вечеря далі проходила більш-менш спокійно, але мене все одно напружував брат. Він все зіпсував, як і завжди, а потім сидів з задоволеним виглядом, ніби нічого не сталося. Його батьки йому підігравали. Авжеж, він їх рідний син, вони завжди будуть на його боці… Мій настрій був кепським, але я старався тримати себе в руках, бо зі мною була Христина. 

— Ой, так шкода, що сьогодні з нами не було Каті! Але я дуже радію, що скоро у нас в родині зʼявиться нова маленька людинка, — мрійливим тоном сказала мама.

Я мигцем поглянув на Христину і взяв її за руку під столом, ніби питаючи дозволу розповісти і про нашу "новину".

Христина легенько стиснула мою долоню і кивнула головою. 

Я теж кивнув, а потім відпустив її руку і встав з-за столу, підіймаючи келих: 

— Я хотів подякувати вам за запрошення, — я поглянув на тітку з дядьком. — А ще, хотів підняти келих за родину. Хотів повідомити, що наша родина скоро поповниться не тільки дитиною Тимура, але і нашою з Христиною. Вона теж вагітна. 

— Справді? — першим озвався дядько.  — Оце так сюрприз!

— Це ж чудово, — затараторила тітка. — Вони будуть рости разом, будуть найкращими друзями. Але ж у вас, Тимурчику, трохи більший термін, правда?

— Я думаю, в них вони приблизно однакові, — відповів я за брата. Насправді, я підозрював, що якраз у Христини строк був більшим.

 — Ну, тут не вгадаєш, — сказав Тимур. — От я народився на сьомому місяці вагітності, правда, мамо? Може і моя дитина це успадкує від мене…

 — Ти тоді місяць знаходився в інкубаторі, — тітка пожвавилася і почала розповідати всі подробиці своїх пологів і яким кволим і маленьким був Тимур. 

— Ну, для мене головне, щоб дитина була здоровою, — відповів я. 

 — Хочеш сказати, що завів цю дитину не заради спадщини? — Тимур усе ж не витримав і розізлився....