Розділ 29

                                                                                  Розділ 29 

Наталка повернулася з роботи втомлена і в поганому настрої. Відпочинок в найближчі години точно не світив: діти і господарство чекати не збиралися. Жінка сіла перекусити, але апетиту чомусь не було. Вона відсунула тарілку з гречаною кашею та нахмурилася. Мимо пробігав малий Віталька в пошуках насосу до напівспущеного футбольного м'яча. Мати гукнула його і запитала, де хто з родини зараз є. 

— Ми з Максимом м'яча лагодимо, батько порається, Сашко на роботі, Женька кролячу клітку ремонтує... 

— А Яна де? 

— Вона ще з роботи не прийшла. 

— Не прийшла? Ага, зрозуміло, — невдоволено закусила губу Наталка. 

Донька рідко затримувалися після роботи. Бувало, що їздила до Марини, допомогала з підготовкою до весілля, але завжди попереджала. Що ж сталося цього разу? Показала цим, що не хоче розмовляти? Жінка важко підвелася, набрала води до чайника і поставила його на газову плиту грітися. Точно десь тиняється з тим Андрієм. І він хороший... З ферми рано поїхав. От би тільки знати, де вони. 

— Я б їм задала жару, показала, де раки зимують, — бурмотіла про себе Наталка, відчищаючи шкребком пригорілу каструлю. — Вмить всі дурощі з голови вибила б... 

Час ішов. Жінка виконувала звичну роботу, але Яна не з'являлася. Вже й корів Женька пригнав, вже вона їх подоїла, розливши свіже молоко по чистих бутлях. Наталка чистила картоплю на вечерю і раз по раз поглядала у вікно. Доньки не було. Сашко прийшов, а Яна ні. До хати зайшов чоловік і довго відмивав руки після роботи. 

— Чуєш, Гришо, ти сьогодні в нічну зміну йдеш чи ні? 

— Сьогодні я вдома. 

— Тоді з'їздь, будь-ласка, до Ковбасючки. 

— Це до тієї, що санітаркою в медпункті працює? 

— Так, до Оксани, — жінка ледь не врізала пальця ножем, але вчасно відсмикнула руку. 

— А навіщо вона тобі здалася? — Григорій втомлено потер широкого лоба. 

— Та Янки до сих пір з роботи немає. Може, вона щось знає чи бачила. 

— Добре, зараз зїжджу, — погодився він. — А то всяке буває... 

Картопля вже розварилася, коли чоловік повернувся додому. 

— Ну що? — нервово запитала Наталка, помішуючи засмажку на сковорідці. 

Григорій заперечливо похитав головою. 

— Немає нікого вдома. Сусіди сказали, що Оксана з чоловіком ще годині о п'ятій зібралися, сіли в автомобіль і поїхали в місто онукові день народження святкувати. 

— От же ж, — жінка лайнулася, невдоволено луснувши кухонним рушником по столу. — Точно з тим Коваленком десь завіялася. Ну я їй зроблю... 

Сім'я повечеряла майже мовчки, бо всі знали, що в такому стані матір краще не чіпати. На настінному годиннику пробило десяту, а Яни все не було. 

— Ну і де вона?! — Наталка роздратовано ходила по кухні туди-сюди. — Гришо! 

— Чого ти кричиш? — чоловік прийшов з розкритою газетою в руках. 

— Доньки до сих пір немає, а ти газети читаєш! — гарикнула вона. — Відвези мене до Коваленків. Я її за волосся витягну звідти. 

— Почекай, не гарячкуй. Чому Янка має бути там? Сьогодні ж п'ятниця, клуб працює. Може, там треба спершу перевірити? Відправлю Сашка, нехай подивиться. 

Старший син повернувся хвилин через сорок. Він сказав, що ні Яни, ні Андрія біля та всередині клубу, а також в його околицях немає. Більше того, ніхто з молоді їх взагалі сьогодні не бачив. Наталка безсило присіла на стільця. 

— Це значить, що Коваленко вдома. І він точно знає, де моя дитина. Гриша, заводь мотоцикла! Заводь швидше, я тобі сказала! 

Батько накинув на плечі легеньку курточку та пішов викочувати з гаража пошарпаного мотоцикла, на якому їздив на роботу. 

— Мам, тільки не влаштовуй там скандал. Веди себе пристойно, — сказав Сашко, витерши рукою спітніле чоло. 

— Оце ще яйце буде вказувати курці, — буркнула вона. — Розберуся на місці. 

— Тоді я ще проїдуся на велосипеді по селу. Може де що побачу. 

— Їдь і будь обережним, — погодилася жінка. Вона підвелася, натягнула в'язану кофту, гукнула Женьку та попередила, що він залишається вдома з молодшими братами, а потім вийшла на подвір'я, де вже ревів мотоцикл. І в цього засобу пересування були явні проблеми з глушником. 

Коли Колодяжні під'їхали до двору Коваленків, стрілки годинника перейшли за одинадцяту вечора. Наталка набрала повні легені вологого, прохолодного повітря, готуючись до зустрічі з тією жінкою, котру без упину лаяла протягом останніх чотирьох років. Григорій підійшов до паркану. Загавкала собака, її гавкіт підхопили пси сусідів. Чекати довелося недовго. Двері швидко відчинилися, і в темний простір двору увірвався яскравий сніп електричного світла. На поріг вийшла жінка, закутана в шаль, і гукнула в темряву: 

— Андрію, це ти? 

— Доброго вечора! — гукнув Колодяжний. — Підійдіть, будь-ласка, сюди. 

Тамара швидко підбігла, шкрябаючи хатніми капцями по забетонованій доріжці. 

— А ви хто? — спитала вона, придивляючись до нічних гостей. — А то тут темно, не впізнаю...