Коли Кірг прокинувся зранку, не було ні Борса, ні людини яка біля них чергувала. Він відчував себе виспаним. Спати йому було зручно та м’яко, оскільки підлогою Печерних приміщень слугував грубий шар піску. Кірг намагався зрозуміти чи пісок цей був сюди нанесений чи він був тут завжди. Так само, спочатку для нього було загадкою, чи були печери природного походження чи зроблені папугами. Виходячи із своєї кутової, невеликої печерної “кімнати” і оглядаючи дорогою до виходу проходи комплексу разом із іншими більші за його кімнати, Кірг дійшов висновку що вони природного походження із незначним втручанням рук.
Вийшовши з печер, Кірг зажмурився та прикрив лице рукою від яскравого сонячного світла. Зору потрібно було ще адаптуватися до такого світла після виходу від тьмяності печери. На місці вчорашнього сидіння коло вогню було скупчення чоловіків. Цього разу всі стояли. Серед присутніх Кірг помітив Печерного Ара, Простого Валпа, Оара та інших. Були також присутні чоловіки яких він побачив в перше. Також, був тут і Борс. Наближаючись до них, Кірг вглядався в лице Борса та інших, намагаючись прочитати результат їхньої наради. Із полегшенням він зрозумів що розмови ідуть легкі та не вимушені, а присутні усміхаються.
Від почутого між папугами почався гул. Ар підняв руку і всі затихли.
- Це були брати несплячі. Вони пішли у вашу сторону і після того їх більше ніхто не бачив. Кажуть, не далеко від вашого нового поселення знайшли дещо, що належало самому малому брату.
Печерний Ар затих і переварював почуте від Кірга, як і всі решта.
- Я бачив як не стало цих братів. Я був там.
Кірг промовив це скоріше сам до себе. Перед очима в нього стали кадри цього дня. Він затих а на очах у нього вийшли сльози. Йому стало не виносимо соромно, зараз, тут перебувати. Він був учасником цих подій, коли вбили знайомих усім присутнім тут папуг. Братів Несплячих. Можливо вони поважали їх, можливо мали спільні справи. А він, Кірг, був там на стороні вбивці. Мовчали і папуги дивлячись на нього. Кірг змахнув сльози рукою і відкрито, без страху дивився всім у очі. Признавшись їм зараз тут в голос, йому стало легше. І він готовий був до будь-якого їхнього рішення. Але Печерний Ар повірив йому. Він мав на це свої причини.
- Що ти пропонуєш ? — нарешті заговорив Печерний Ар до Кірга.
- Варіант тільки один. Втікати. Переселитися подалі звідси.
Від цієї пропозиції в компанії роздалося декілька зітхань і коротких смішків, ніби Кірг сказав якусь дурницю. Він із нерозуміючим виглядом оглянув присутніх, які в свою чергу переглядалися між собою, ніби чекаючи хто ж скаже.
В Кірга опустилися руки. Він не знав що сказати. Його план, хоч і був крихким і з багатьма невідомими, але вдався. Але план цей доходив тільки до цього місця. Кірг зітхнув і опустив голову. Все склалося у нього в голові. Отруйні, заражені землі про які говорила Ліліт. Не важливо від чого але територія обмежена. Тому тут і папуги, і Ліліт хоче забрати собі цей кусок. Від безвиході розум його шукав за що зачепитися. “Ліліт придумала стільки всього, придумала той дрон, що залишає тільки мокре місце від жертви. Так нехай вона придумає як зробити придатними для життя решта територій. Потрібно піти і запропонувати їй це.” Кірг усміхнувся. Це було за надто наївно, навіть для нього.