Частина І. Розділ 9.

         Кіргова тривога не була марна. Він не знав що його особистий статус в поселені за ці останні декілька днів погіршився. Це ще не було критичним погіршенням, і поки Кірг міг продовжувати звичний для себе ритм життя. Не знав Кірг і про те, що його дії в напрямку зближення з Ліліт, спроба його ментального навернення до неї, вже не могла на це вплинути. Одного разу отримавши відмітку потенційно незгідного, чи того хто вибивається за рамки потрібної для Ліліт поведінки, відіграти назад вже не було можливим. По інакшому бути не могло. Керуючи поселенням із людей Ліліт потребувала інструменти прогнозування їх поведінки і швидкої ідентифікації та ізоляції тих, хто може порушити звичний та необхідний їй стан справ.

        Ліліт знала людей ще до того як привела їх у свій світ. Вона знала що проблем із ними не уникнути і до цього була готова. Знання в генетиці та медицині дозволяли їй відсікати на етапі зародку людей із лідерськими якостями, людей із підвищеними розумовими здібностями та схильних до авантюризму шукачів пригод. Велика фармакологічна база дозволяла їй подавляти у них інтерес до зовнішнього світу, інтерес до людей протилежної статті та робити їх більш слухняними та пасивними. Та завжди трапляються винятки. Вони поділялися на дві групи. До першої належали схильні до агресії ненажерливі люди, які вважали що правила і закони поселення придумані нею не для них. Вони зазіхали на чуже майно та навіть на майно Ліліт. Їх не влаштовувала обмежена кількість благ, які вони могли собі дозволити чесно працюючи і рамки в яких їм доводилося жити. Ця незадоволеність проявлялася в насильстві до поселенців, у відібранні їхнього майна. В спробах грабунку складів чи дронів-транспортерів поселення. Такі випадки не були для Ліліт чимось критичним. Інших поселенців вони відлякували від себе, а наявні технічні засобі, такі як гарнітури чи то дрони-патрулювальники швидко подавляли їхню негативну поведінку, а підмішані в їжу сильні препарати перетворювали їх на слухняних та працьовитих робітників віддалених локацій.

        Не заважала Ліліт  і їх втеча за межі поселення. До цієї ж групи поселенців належали і більш простіші для Ліліт випадки. Це були програвші все на ставках бідолахи, чи ті хто дуже вже підсів на велику різновидність пігулок, випарів та рідин. Такі суб'єкти також могли проявити непослух до Ліліт, зазіхнути на чуже, чи проявити агресію до законослухняних поселенців. Але для Ліліт особливої проблеми вони не складали і вона прекрасно знала як вивести їх у потрібне русло. Збільшення кредиту, пільговий період користування беттінговими програмами чи її препаратами. Далі їх залучення до додаткових робіт дозволяли вижати з них ще максимально праці а тоді, одного дня вони отримували пропозицію, від якої ще ніхто не відмовився. Пропозиція ця полягала прийти на особисту зустріч до Ліліт, де вона запрошувала у спеціальну камеру де матеріалізації за межами якої повнота відчутів, які тільки частково привідкривали тут хімічні препарати. А там і  спів керування із Ліліт цивілізацію і повна відсутність будь яких проблем.

        Але ні першу ні другу групу людей Ліліт не вважала найнебезпечнішими для себе. Таких було легко спрогнозувати та вичислити, а вжитті заходи по їх виведенню із суспільства переважно не  викликали ні в кого запитань. Скоріше навпаки, ізоляція таких людей сприймалася простими поселенцями як турбота Ліліт про порядок та свідчили про її могутність та турботу про спокій звичайних людей. Набагато важче було завчасно помітити іншу категорію людей, яких Ліліт вважала дуже не бажаними у своєму поселені. Це були люди, що нічим не привертали до себе увагу. Вони сумлінно та якісно виконували свою роботу. Часто могли відвідувати недільні церемоніали та громадські роботи. Не були чужі і розвагам, пропонованим у її світі. Але в якісь, невловимий для Ліліт, момент свого життя у них поселяється думка, навіть маленьке її зерно. Пізніше Ліліт класифікувала це як хворобу, як вірус ворожого до них середовища, носіями якого були і «папуги». Причини зараження могли бути різні. Це міг стати якийсь випадково найдений артефакт на зовнішніх роботах, контакт із іншою людино чи навіть спостереження за зоряним небом. Але симптоми завжди були схожі. Інфікований відсторонювався від Ліліт і її цивілізації, шукав ближчого контакту з іншими поселенцями, ставив собі та іншим запитання, дивні запитання. За всіма ознаками у інфікованого пропадала задоволеність власним життям і що найгірше для Ліліт у нього появлялися сумніви у правильності всього що відбувається.

        Не однорічне керування людським поселенням навчило Ліліт навертати частину інфікованих до попереднього стану. В арсеналі у неї були все більш удосконалені розваги. Вартувало тільки правильно підібрати контент інфікованому, запропонувати пробну версію, чи користування із знижкою і думки інфікованого були направлені на своє нове захоплення. Якщо інфікований міг заразити оточуючих себе людей чи наводив якісь затісні контакти із іншими поселенцями,  Ліліт своєю владою переводила його на інше місце праці та проживання. Пояснюючи це його особливими здібностями і важливістю.

        Таке переведення передбачало покращення умов проживання та роботи, які могли тепер бути навіть більш оплачуваним чи передбачати премію. Часто такі зміни благотворно впливали на хворого і окупалися. Хворий з головою окунався в своє нове покликання, а покращення його матеріального стану заглушало його внутрішні сумніви та незгідність.

        Найбільш важкі випадки хворих вже потребували фармакологічного втручання чи виведу із поселення через дематеріалізацію, або ж, врешті решт, закінчувалися втечею інфікованого до «папуг» і подальша їхня доля вже Ліліт була не відомою та і не цікавою. Певний час вона спостерігала за знайомими втікача, щоб унеможливити їхній контакт, але відсутність спроб таких контактів свідчила в користь великої кількості небезпек у зовнішньому світі.