Частина І. Розділ 7.

            Кірг прокинувся у неділю зранку та глянув на годинник, була восьма  годинна та сорок хвилин. Він лежав та подумки боровся із думкою залишитися дома та нікуди не іти сьогодні. В користь цієї думки він приводив хмарну погоду та відчуття того, що він вчора, тай протягом усього тижня плідно попрацював. Але він відчував що переносити нікуди, якась нагальна потреба переважили його природній потяг до відпочинку.

         Тому він вирішив ще трохи полежати, час ще дозволяв це, і що він обов’язково піде до октограму. В неділю він не робив фізичні вправи і вирішив обійтися без сніданку, тому час повалятися у нього ще був. До центру поселення, де знаходилася октограм було орієнтовно 45 хвилин пішки, і в запасі у нього ще було двадцять хвилин до виходу. Кірг став, умився, не поспішаючи вдягнувся, посидів ні про що не думаючи і направився до виходу. В мультимедійному меню Ліліт він дізнався що сьогодні опадів не очікується і кивком голови до низу призупинив її мовлення, потрібну йому зараз інформацію він отримав, а послухати Ліліт він ще встигне в октограмі.

         Ідучи Кірг зловив себе на думці що його хода дуже швидка, хоча він вийшов із запасом часу, щоб не спішити. Він більше відчував ніж розумів що якесь внутрішнє нетерпіння заставляє його прискоритися. Кірг зрозумів що він багато очікує від сьогоднішнього церемоніалу Ліліт, зрозумів що його намір проявити лояльність до Ліліт, спільність їхній інтересів не є основною причиною.

         Було подолано приблизно третину дороги, тому на роздуми був час. Тим більше, подумав Кірг, глибокі роздуми про Ліліт, про себе і про подальше майбутнє принесуть відповідній настрій перед церемоніалом. Дійсно, не думати ж про які пусті речі, чи про роботу. Для цього у нього серед тижня є достатньо часу. І це принесло свої плоди. Чесно розглядаючи себе, ніби обернувши пильний погляд в середину, і не пропускаючи жодну думку і емоції які з'являються під час різних думок та спогадів, Кірг зрозумів що за нагальна потреба підвела його сьогодні з ліжка і заставила лютневим недільним ранком іти в центр поселення. Цьому сприяли і оточуючі його будівлі цивілізації Ліліт, проїжджаючі та пролітаючі дрони а також поселенці, які направлялися до октограму чи до інших своїх справ в межах світу Ліліт.

         Кіргу стало ясно за чим він іде. Він іде за умиротворіння, за відновленням непомітно втраченої ним єдності з довколишнім. Він почав згадувати коли це могло статися, і як було раніше. Та зрозумів що це сталося не одразу а поступово наростало, а події останніх днів тільки підсилили ці відчуття. Тут він раптом згадав свою вчорашню зустріч із ланями. Згадав Роду. Він подумав що думки його вже перемішуються. Або ж в цьому є ще не зрозумілий для нього зв’язок.

         Кірг не хотів багато, він хотів мати стійку і цілісну картину світу і своє місце в ньому. Іншими словами - внутрішню рівновагу. Він потребував відчуття впевненості що він розуміє довколишній світ та з ним на одному боці всім своїм я. І вже на цьому, як на фундаменті буде будуватися його подальше життя. Жити з роздвоєними думками та із сумнівами він не хотів. Йому було це зараз максимально ясно. Зануритися у пігулки чи випари, які розвіють ці переживання, Кіргом категорично не розглядалося як вихід. Хоч його уваги і не минула тільки що промайнувша думка про Гейз.

         Мабуть дійсно думки мішаються, ще раз подумав Кірг і вирішив розслабитися. Можливо це вікове, скоро йому 25 років, це четвертина століття і це треба пережити, перебороти і в кінцевому результаті це зробить його кращим. Він робить все правильно. Він іде за спокоєм до тої хто знає його найкраще, до тої, хто привела його в цей світ і дала йому в ньому місце, не погане місце. Тут, раптом Кірг зупинився

• А якщо не вийде. Чим жити ?

Почувши власний голос він стрепенувся. Оглянувся щоб зорієнтуватися в просторі і якусь мить стояв не рухаючись.

• Кіргу, вами використано шість слів. Ваш залишок 116 слів.

        В нього ніколи такого не було, до себе він ніколи не звертався в голос. Він ще трохи постояв, як би ніби спійманий під час злочину, чекав щось почути в гарнітурі. Але не було нічого. Перехожі не звернули на нього увагу, Ліліт не задавала питань. Кіргу полегшало, а знання того що Ліліт не чує його думок втішила його. Він трохи пожалів втраченим словам, похитав головою, ніби відганяючи всі думки що обступили його і пішов далі. До октограму залишалися лічені метри.

        На центральній площі поселення, в центрі всього світу Ліліт стоїть октограм. Це велика, двоповерхова восьмикутна будівля із масивними дверима на кожній грані, до яких сходяться усі центральні вулиці поселення. З усіх цих вулиць підходили поселенці, багато хто під’їжав на власному транспорті. Кірг підійшов до входу, до якого його вивела дорога, двері автоматично розчинилися і в гарнітур він почув:

• Вітаю Кіргу. Я чекала тебе.

Кірг пройшов хол із сходами на балкони, зайшов в зал і став на своєму звичному місці біля однієї із колон. В гарнітурі тихо почала грати мелодія, була включена синя підсвітка приміщення. Доходили та розміщалися останні учасники церемоніалу. Звуковий сигнал дав знати про початок. Музика в гарнітурах затихла, а підсвітка приміщення послабшала. Люди зайняли свої місця і настала повна тиша. По середині залу октограму, від підлоги до стелі постягався великий восьмигранний стовп, він не обмежувався приміщенням, і продовження його виходило високо над будівлею. Це була сама вища точка поселення. В середині кожна його грань мала екран, а на ззовні, на висоті на кожній його стороні були камери.