2. Ольга

Вечір уже був прохолодним. Я пройшла повз зачинену кав’ярню, дістала телефон і знайшла фотографії від редакторки. На одній я сміялася з чиєїсь репліки, на іншій підписувала книжку. Обрала другу для Романа. Перед тим як надіслати, збільшила знімок: волосся вибилося із зачіски, рукав піджака зібрався складками. Я посунула фото вбік і надіслала перше.

Повний зал, — написав він за хвилину. Я ж казав.

Я набрала: Ти казав, що прийдуть десятеро і фотограф, якщо я його підкуплю. Стерла. Сфотографувала вітрину книгарні, де стояли три примірники мого роману, і відправила йому. Роман відповів трьома знаками оклику. У нього була важлива зустріч; я вирішила розповісти решту вдома.

Телефон знову завібрував, коли я сіла в машину. Цього разу написав агент.

Вітаю з презентацією. Бачив фото, зал справді повний. Завтра надішлю правки до третьої частини, але переглянеш, коли повернешся. Не хочу лізти до тебе з рукописом під час сімейної відпустки.

Я перечитала повідомлення. Наш рукопис він називав «третьою частиною» тільки тоді, коли правки були серйозні. За інших обставин я б одразу запитала, скільки там роботи. Натомість написала:

Якої відпустки?

Він довго не відповідав. Я відкрила календар, хоча знала його напам’ять: завтра стоматолог, у четвер дзвінок із редакторкою, на вихідних обід з Ірою, якщо вона знову не перенесе. До мого п’ятдесятиріччя лишався місяць. Роман щось планував на той день і суворо заборонив мені втручатися, але про подорож не йшлося. Якби він задумав сюрприз, агент не мав би про нього знати.

Машина зупинилася на світлофорі. На протилежному боці вулиці чоловік тримав за руку сонну дитину й розмовляв по телефону. Дівчинка присіла просто на тротуар, змусивши його зупинитися. Він закінчив розмову, підняв її разом із рюкзаком і поніс до переходу. Я згадала, як Роман носив Андрія після довгих прогулянок. Іра завжди вимагала, щоб її теж узяли на руки, хоча зовсім не втомлювалася.

Прийшла відповідь агента.

Ой. Вибач. Побачив сторіс Іри й подумав, що ти з ними. Зараз перешлю.

Я мала б написати, що він переплутав людей або неправильно зрозумів фотографію. Натомість чомусь продовжила чекати. Іра сьогодні не згадувала жодної поїздки, але ми не говорили з нею від суботи. Можливо, вона десь із друзями, а агент побачив Романа в чужому дописі. Можливо, Роман їздив до неї між зустрічами. Я перебрала кілька цілком звичайних пояснень і відкинула телефон на сусіднє сидіння, щоб не дивитися на екран, але коли він засвітився, то я взяла його відразу.

Агент надіслав знімок сторіс. Іра сиділа за довгим столом під білим навісом і усміхалася в камеру. Поруч Андрій піднімав келих, перекриваючи половину свого обличчя. Роман сидів трохи далі. Я впізнала його сорочку. Вранці він попросив мене глянути, чи не варто змінити її, бо на манжеті лишилася пляма від кави. Я сказала, що плями майже не видно.

З іншого боку від нього сиділа молода жінка. Вона повернула голову до Романа, тому її обличчя на фотографії було видно лише наполовину. Я не знала, хто вона. У фонді Іра знайомилася з багатьма людьми; Андрій теж приводив колег. Мені не сподобалося, що я почала їх перелічувати, навіть не спитавши доньку.

Угорі стояла геолокація за містом. Унизу Іра написала: «Нарешті всі свої».

Я відкрила її профіль. Сторіс там не було. Перейшла на сторінку ще раз, перевірила коло навколо фотографії, останні дописи. Три дні тому Іра поширила афішу вистави від фонду. Сьогодні — нічого.

Можливо, вона вже видалила сторіс. Агент побачив її раніше, зробив знімок і тільки потім написав мені. Це було найпростіше пояснення. Я перевірила час на скриншоті. Його зробили дев’ять хвилин тому.

Водій сказав, що ми приїхали. Я заплатила й вийшла, не згадавши забрати книжку із сидіння. Він опустив вікно та покликав мене. Я подякувала, сховала примірник у сумку й підняла очі до нашого будинку. На кухні горіло світло. Роман уже повернувся.

Я зайшла до під’їзду, викликала ліфт і ще раз відкрила фотографію. На маленькому екрані Роман усміхався комусь поза кадром. Андрій тримав келих, Іра знімала їх, а незнайома жінка сиділа поруч. Я не знала, що саме вони святкували і чому мене туди не покликали. Це можна було просто запитати за вечерею.

Ліфт приїхав. Я зайшла всередину й натиснула кнопку нашого поверху, не закриваючи знімок.