Глава 3

Свідомість поверталася частинами. Лана лежала майже у повній темряві й намагалася зрозуміти, де вона і що відбувається. У голові була порожнеча, крізь яку просочувалися фрагменти спогадів. Так, передноворічний вечір, сніг, ящірка з крилами, олів'є, варан, закутаний у шарф... і голос! Останнє, що дівчина пам'ятала, — це чоловічий силует на фоні вікна, очі, що блиснули потойбічним світлом, а потім… провал в темряву, наче хтось свідомість вимкнув. Або накотив непереборний сон.

Та ні, хіба можна так раптово заснути і пропустити Новий рік?! Чекати на прихід свята — і просто його проспати? Це було б дуже прикро. Може, ще не все втрачене? І так, електронний годинник, який мерехтів тьмяним зеленим світлом, підказав, що було всього лише близько одинадцятої. Ура, до півночі ще ціла година!

Але добре Новий рік, час іще терпить, куди важливіше те, що до неї в квартиру хтось заліз! Пограбував, мабуть? Ну, хоч не вбив, поки вона валялася непритомна, і на тому спасибі. Навіть годинник залишив, хоча його теж можна було б продати.

Поворухнувшись, Лана раптом відчула зовсім поруч чиєсь тепло, а потім до неї долинуло вдоволене муркотіння. Але кота вона вдома ніколи не тримала: господиня квартири суворо заборонила тварин. І якщо маленьку ящірку можна було загорнути в шарф, то кота, який всюди залишає шерсть, Тетяна Степанівна точно не потерпить. Хоча стоп! Для кота те, що лежало під боком, було якось завелике.

Дівчина, серце якої відчайдушно застукало в грудях, відсунулася від джерела живого тепла і, нашаривши рукою вимикач, ввімкнула настільну лампу.

— Не йди, ти така тепла і затишна… — почулося з сусідньої подушки знайомим голосом. Тим самим, який вона чула до втрати свідомості. — І світло можеш знову вимкнути: я і без нього чудово бачу у темряві.

Поруч лежав чоловік. Чорноволосий (тільки кінчики чомусь темно-синього кольору) і настільки гарний, що Лана спочатку навіть не повірила, що він справжній. А такі взагалі існують? І все б нічого, але ніякого кота, якого вона очікувала побачити, поряд не було, а муркотливі звуки видавав саме цей дивний брюнет!

— Т-ти хто? — заверещала дівчина, позадкувала і ледве не впала з ліжка: незнайомець блискавично виставив руку і підтримав.

— Обережніше! — мовив невдоволено.

Від його несподіваної близькості стало ще страшніше.

— Відпусти! Як ти сюди потрапив? — вона спробувала вирватися.

Він не став утримувати, тож за лічені секунди дівчина опинилася на іншому кінці кімнати.

— Ой, ну не верещи. Ех, а так добре спалося… — він потягнуся з грацією кішки. Та й узагалі був схожий на чоловічу версію Жінки-кішки: весь у чорній шкірі, навіть шкіряний плащ, хіба що маски з вушками на голові не було. Що за вбрання? Цей ряджений так і не переодягся після Хелловіна?

— Що ти забув у мене в квартирі? — повторила вона запитання. — Як сюди потрапив? Тобі нема де жити? Розвалився на чужому ліжку, як у себе вдома. Попереджаю, я викличу поліцію!

— Зараз Новий рік, ніхто не приїде, — всміхнувся незнайомець, демонструючи надто довгі для звичайної людини ікла. Очі його, яскраво-жовті, та ще й із вертикальними зіницями, теж мало були схожі на людські. Лінзи начепив? — Усі святкують. І нам з тобою теж не завадить, якщо вже прокинулися.

— З якої радості я маю святкувати його з тобою?! — Лана почала гніватися. — Гей, прихильнику косплею, я тебе вперше в житті бачу! Та й ти мене теж.

— Зовсім ні, — хитнув головою він і підвівся з дивана. — Я давно за тобою спостерігаю, відтоді, як рік тому ти врятувала чорне кошеня з темно-синім кінчиком на хвості.

— Звідки ти знаєш? — підозріло примружилася дівчина. — Крім мене, кошеняти та собаки там нікого не було.

«Сталкер?»

— Саме я і знаю… — за спиною чоловіка раптом матеріалізувався… чорний хвіст із синім кінчиком.