Тяпа був надзвичайним котом. Адже що люблять робити звичайні коти? Правильно — спати на канапі, їсти що-небудь смачненьке, споглядати за мошками на вікні та діловито походжати хатою з настовбурченим хвостом. Тяпа ж цілими днями сидів на підвіконні та мріяв про подорожі далекими краями. Певно, ця любов передалася Тяпі від його хазяйки, яка просто жити не могла без нових вражень.
Якось у Тетяни настала чергова відпустка, і вона вирішила відвідати Карпати. Дівчина полюбляла екстремальні подорожі, тож почала збирати величезний похідний рюкзак. У нього мало б влізти все, що конче знадобиться в поході — спальний мішок, палатка, ліхтарик, консерви.
Поки Тетяна бігала по кімнатах, вишукуючи необхідні для подорожі речі, Тяпа відволікся від вікна і зацікавився рюкзаком. Зі сторони могло б здатися, що увагу котика привернула яскрава банка шпротів, що поблискувала на сонці. Але то було оманливе враження. Насправді у Тяпи з’явилася ідея, як нарешті здійснити свою мрію. Тож він сплигнув з підвіконня, шмигнув у рюкзак та зачаївся поміж банок тушонки. Тут слід відзначити, що Тяпа був маленьким котиком, а отже компактно помістився у досить великому похідному рюкзаку. Та так вдало зачаївся, що хазяйка навіть не помітила його, а лише пожалілася на досить важку ношу.
На швидкісному поїзді Київ–Івано-Франківськ Тетяна відправилася у Карпати. Про цю поїздку вона мріяла вже давно, і ось нарешті її мрія здійснилася! Дівчина і не підозрювала, що поряд із нею сидить невидимий хвостатий попутник. Тяпа зачаївся на верхній полиці, відганяючи від себе надокучливий запах сосисок з рюкзаку.
Наступного ранку поїзд Укрзалізниці дістався кінцевого пункту призначення. Тетяна швидко дібралися до своєї садиби. Дерев’яний будиночок біля лісу радо зустрів гостю. Вдихаючи чисте карпатське повітря, Тетяна згадувала свого котика. Аж раптом вона почула, як щось зашаруділо у рюкзаку. Дівчина відкрила застібку — і прямо на неї виплигнув радісний Тяпа.
— Тяпко, і як ти тут опинився? — здивувалася Тетяна.
— Мяв! — відповів їй Тяпа.
Ступивши на зелену карпатську травичку, він чимшвидше чкурнув до лісу. Справа у тім, що під час довгої поїздки у нього страшенно затерпли лапки. Тож тепер він більше за все бажав розім’яти їх у мальовничому карпатському лісі. Походжаючи поміж смерек та нюхаючи місцеві гриби з велетенськими шапками, Тяпа відчував себе справжнісіньским шукачем пригод.
Тим часом Тетяна не на жарт хвилювалася за свого котика. Чи не заблукає він, звиклий до осілого домашнього життя, у густому карпатському лісі? Тож вона пішла шукати пропажу, хоча надворі вже сутеніло.
Задоволений Тяпа чимчикував лісом, аж поки не побачив з-поміж велетенських грибних шапок хатинку з хмизу. З неї висунулась чиясь патлата голова у солом’яному брилі.
— Се шо тут лазе? — незадоволено пробурмотіла голова.
— Я не “шо”, мене звати Тяпою.
— Га? А звідкіля ти таке взялося?
— З Києва приїхав.
Голова висунулася з хатки більше, щоб краще роздивитися нового знайомого.
— Гм, добре, — задоволено гмикнув хазяїн будиночка, роздивившися котика. — Я місцевий лісовик, звуть Юстином.
— Приємно познайомитися, — відказав на те Тяпа.
— А чи надовго ти до нас? — попитав лісовик.
— Ще не знаю.
— То давай я проведу тобі екскурсію, — запропонував свої послуги лісовик. — Я ж бо тут все знаю, кожнісінький кущик.
Тяпа, звісно ж, погодився на цю заманливу пропозицію. Лісовик провів його вузькими стежками до славнозвісних Скель Довбуша, до водоспаду Кам’янка та Поляницького Мертвого озера. Дорогою лісовик розповідав новому знайомому легенди цих місць. Вони чудово провели час та подружилися.
— Ой лишенько, — нарешті згадав Тяпа, — мене ж там хазяйка чекає.
Він, як-не-як, був домашнім котиком і не хотів засмучувати свою хазяйку.
— Проведеш мене додому? — запитав він лісовика.
Той лише кивнув у відповідь.
Повернувшись до садиби, Тяпа побачив свою хазяйку, яка гірко плакала. Вона ж бо вже думала, що загубила свого котика назавжди. Тяпа тихенько підійшов до неї і потерся об ногу. Він ніби хотів сказати: “Не журись, Тетянко, давай далі гуляти лише разом”.
Так і сталося — Тяпа більше ніколи не розставався зі своєю хазяйкою. Вони обидва стали затятими мандрівниками та об’їздили всю Україну. А на тих карпатських скелях, де бував Тяпа, тепер частенько водив екскурсії лісовик. Згодом одну зі скель місцеві жителі так і прозвали — Скеля котика.