Розділ 11

— Хто це? — спитала я, намагаючись не видати свого хвилювання.

— Скоро дізнаєшся, — відповів невідомий мені голос. — Не хочу тебе лякати, бо в нас з тобою одна ціль. Я дуже добре знаю, для чого ти сюди приїхала.

— Ви все ж мене налякали, — тихо сказала.

— Думаю, що нам варто зустрітися та все обговорити. Впевнений, що ти маєш свій план, щоб викрити правду, але я допоможу тобі. Разом нам швидше вдасться зробити так, щоб винних було покарано.

— Слухайте, я не можу вірити вам, бо не маю жодного уявлення про вас. Ваші слова про нашу спільну мету мене аж ніяк не переконують. Та все-таки мені дуже цікаво почути, як багато ви про мене знаєте?

— Достатньо, щоб зрозуміти, хто ти насправді, — відповів чоловік.

— Звідки ви можете щось про мене знати? — спитала я та міцно стиснула біля вуха телефон.

— Настя багато розповідала про свою сестричку Лоліту, яка планувала вчитися на ветеринара, але чомусь опинилася в цьому жахливому коледжі.

— Як я можу вам вірити? Ці слова зовсім не переконують мене, але якщо врахувати, що Настя розповідала вам про свою сім'ю, то виходить, що ви добре спілкувалися.

— Зустрінемося цієї п'ятниці о сьомій вечора, — сказав чоловік. — Адресу надішлю тобі пізніше. Сподіваюся, ти все ж прийдеш, але вибір за тобою.

Він збив дзвінок, а я просто дивилася в одну точку з телефоном в руках. Хто це взагалі такий і що йому від мене потрібно? З однієї сторони мені хочеться йому вірити, але з іншої — боюся, що це пастка. Можливо, це взагалі підставна людина, але ж ніхто навіть не знає про мене. Сумніваюся, що Настя комусь розповідала про свою сім'ю. Тоді звідки йому це відомо? Невже вони були аж так близькі?

— Вибач, що залишив тебе саму, — раптом заговорив Тимур, а я аж підстрибнула на диванчику від переляку. — Не бійся, ти чого?

— Просто ти так тихо підійшов, — буркнула я, а хлопець почав сміятися.

— Про що ж ти так задумалася, що навіть не помітила мене? — спитав він, а тоді оглянув зал. — Мартин вже пішов?

— Так, на щастя. Мене дратує один його вигляд. І збрешу, якщо скажу, що не боюся цього хлопця. Щось в ньому є таке неприємне.

— Тін завжди справляє таке враження на людей. Насправді він цього й хоче. Йому подобаються ті відчуття, які він отримує, коли його хтось боїться.

— Типовий злочинець, — сказала я. — Отримує задоволення від своєї жорстокості. Я могла б спитати, чому він ще досі не під арештом за свої вчинки, але це зовсім не дивно, якщо згадати, хто його батьки.

— Може, ми поговоримо про щось інше? — Тимур уважно подивився на мене. — Все-таки у нас побачення, а не обговорення моїх друзів.

— Звісно, — я усміхнулася. — То ти владнав свої справи?

— Тобто? — хлопець трохи нахмурився.

— Ну, тобі ж зателефонували, а ще тебе довго не було.

— Так, тепер вже все добре. Як тобі пропозиція прогулятися містом?

— Залюбки.

Спершу між нами була якась незручна тиша, а потім все стало на свої місця. Схоже, Тимур не дуже оцінив мої слова про Мартина. Звісно, я розуміла, що говорила не надто хороші речі про його найкращого друга, але це все ж таки була правда. Напевно, він просто сам дуже добре розуміє те, що я говорила. Можливо, не хоче цього слухати, щоб не розчаровуватися у своєму другові.
Ми деякий час гуляли вуличками міста і просто говорили про буденні та звичні речі. Була якась дуже приємна та по-дружньому тепла атмосфера. Коли на вулиці вже добряче стемніло, я попросила хлопця, щоб він відвіз мене додому. Чомусь було таке дивне хвилювання, бо я розуміла, що Тимур може запропонувати мені щось більше. Я ж не впевнена, що готова до якихось стосунків. Тим більше з хлопцем, якому я не дуже довіряю. Точніше, мені хотілося б вірити, що Тім не причетний до того, що сталося з Настею, але сумніви все ще не покидають мене.

— То як, мені вдалося довести тобі, що я не такий вже і поганий хлопець? — спитав Тимур, коли зупинив авто біля гуртожитку.

— Напевно, — я усміхнулася та знизала плечима. — Принаймні тепер ти піднявся в моєму рейтингу.

— В тебе є якийсь свій особливий рейтинг? — хлопець підняв одну брову.

— Звісно, в мене ж стільки прихильників, що я навіть не знаю, кого вибрати, — відповіла я та засміялася.

— Сподіваюся, що я хоч в трійку потрапив, — Тимур теж усміхнувся.

— Це поки нехай залишиться секретом. Дякую тобі за такий чудовий вечір.

— Лоло, а ти не проти ще колись зустрітися зі мною? — хлопець уважно подивився на мене.

— Думаю, що це цілком можливо, — сказала я та вийшла з автомобіля.

— Хороших тобі снів.

Я усміхнулася та попрямувала до гуртожитку. На вулиці стало вже холодно, а мені хотілося якнайшвидше залізти під ковдру. Щоправда, я вже встигла дуже сильно скучити за своєю кімнатою з великим зручним ліжком. Шкода, що додому мені найближчим часом не вдасться поїхати.
Коли я зайшла в кімнату, то одразу ж побачила Таню, що фарбувала свої вії тушшю.

— О, з'явилася нарешті! — сказала вона. — Де це ти пропадала так довго?

— Трохи гуляла містом, — відповіла я. — Пора звикати до нового життя.

— Якщо чесно, то я вже подумала, що у тебе з'явився якийсь хлопець, — дівчина глянула на мене та трохи дивно посміхнулася.

— Нема у мене ніяких хлопців, — буркнула я.

— А квіти тоді звідки?

Точно! А я й забула про те, що прийшла з букетом в руках. Не хотілося мені говорити Тані про Тимура, бо я сама не розумію, що між нами. Тим більше вона не настільки близька для мене подруга.

— Зі старим другом зустрілася, то він і подарував, — збрехала я. — Теж навчається тут, але в університеті.

— Хм, цікаво. Якщо чесно, то я чула, що ти сподобалася комусь з тієї компанії. Сонька казала, що Тимур на тебе око поклав, а от Катька бачила як ти сідала в автомобіль Мартина.

— Таню, не слухай ці дурниці.

— Це ж очевидні факти, — дівчина закотила очі. — Добре, я зрозуміла, що ти не хочеш мені розповідати.

— Нема чого розказувати, — роздратовано буркнула я. — Не вір цим пліткам, а ще не питай більше у мене про таке.

— Гаразд, чого ти злишся? — вона невдоволено фиркнула.

— А ти куди збираєшся?

— У мене побачення. На відміну від тебе я не така таємнича, тому можу зразу сказати, що мене запросив Антон.

— І що це за хлопець? Не пригадую такого просто.

— Він зараз на третьому курсі, — відповіла Таня та швидко нафарбувала свої губи. — Уф, я не встигаю.

Вона з блискавичною швидкістю одягнулася, а тоді просто помахала мені рукою та пішла геть. Не очікувала я, що вона почне пліткувати про мене. Навіть не думала, що моя особистість настільки цікава одногрупницям, що вони без жодного сорому обговорюють моє життя.
Саша поїхала на декілька днів додому, тому я залишилася у кімнаті сама. Робити домашнє завдання у мене не було ніякого бажання, бо я розуміла, що і так не подужаю його. Все-таки не люблю я математику, тому й ці всі предмети даються мені складно. Я вирішила почитати книгу, яку придбала собі декілька днів тому. Навіть не знаю, коли сама я заснула, але розбудив мене шум в кімнаті. Схоже, Таня повернулася зі свого побачення. Та вона чомусь була зовсім засмученою і навіть плакала. Мені хотілося спитати в неї, що сталося, але потім я вирішила все ж не рухати її. Можливо, вона зараз хоче просто побути на самоті.
Дівчина в тій же сукні лягла на ліжко під ковдру, продовжуючи плакати. Згодом вона все ж заснула, а мені так і до ранку не вдалося заплющити очі.
Таня навіть не збиралася вставати на першу пару. Мені не хотілося чіпати її в такому стані, але у неї таки щось сталося. Можливо, дівчині потрібна підтримка. Зараз вона міцно спить, та потім все ж спробую дізнатися, що стало причиною її сліз.
Сьогодні на пари я йшла одна, тому що Ілона трохи захворіла. Холодний вітер неприємно обдував обличчя. Добре, що я хоч додумалася взяти шарф. Листя дерев  почало помалу жовтіти, а значить, вже скоро наступить справжня осінь. Насправді дуже люблю цю пору року. В цей час завжди чомусь з'являється таке відчуття спокою. Від думок мене перервав дзвінок мого телефону. Я знову напружилася, коли побачила невідомий номер. Невже цей чоловік для чогось мені телефонує?

— Привіт, це Ліліана, — почула дзвінкий дівочий голос. — Ти пропонувала свої послуги репетитора з біології, то можна було б спробувати.

— Ем, гаразд, — трохи розгублено сказала я, бо не очікувала, що вона так швидко погодиться.

— От і чудово! Куди мені прийти на перше заняття?

— Річ у тому, що я живу в гуртожитку, — почала я. Чомусь зовсім не подумала про те, що переважно учні ходять до репетитора, а не навпаки. — Ми ніяк не зможемо займатися в мене. Як щодо в тебе вдома, або в будь-якому зручному тобі місці?

— Мені навіть краще, якщо ти будеш приходити до мене.

— Супер, а коли розпочинаємо? — спитала я, стримуючи усмішку.

— Можемо сьогодні, — відповіла Лілі. — Я тобі надішлю адресу.

— Гаразд, я буду близько шостої вечора.

— Добре, тоді про оплату та графік поговоримо вже в мене. До зустрічі!

Дівчина завершила дзвінок, а я ж широко усміхнулася. Справді не сподівалася, що вона так швидко погодиться. Навіть дивно якось, але мені це лише на руку. Тепер треба тільки придумати, як потрапити до Мартина в кімнату. Сподіваюся, що це буде не дуже складно, але варто все чітко продумати. Я опустила голову, дивлячись на асфальт і намагалася вирішити свої подальші дії.

— Ой! — скрикнула я, коли прямо переді мною зупинився автомобіль.

Від страху завмерла на місці, бо ще трішки — і мене могли б переїхати. Я так задумалася, що навіть не помітила, як вийшла на дорогу.

— Ти вже взагалі з глузду з'їхала? — закричав знайомий голос, а я просто розчаровано заплющила очі.

Розлючений Мартин вийшов зі своєї машини та миттю опинився біля мене.

— Я просто не… не помітила, — тихо прошепотіла я.

— А якби я не встиг загальмувати? — закричав він, дивлячись на мене своїми злими очима. — Потім ще були б проблеми через таких ідіоток.

— Нічого ж не сталося, — я знизала плечима.

— Це тобі просто пощастило. Ти хоч уявляєш, що могло б бути? Дурепа! — Мартин похитав головою, а тоді спрямував свій різкий погляд на мене. — Чому ти взагалі постійно крутишся біля мене?

— Вибач, що? — спитала я та склала руки на грудях.

— Не здивуюся, якщо навмисно вискочила переді мною на дорогу, — сердито сказав він.

— Звісно! Звідки я взагалі могла знати, що це твоє авто, якщо в тебе їх стільки, що не злічити? — закричала я. — Та і взагалі, це тобі треба бути уважнішим, а не їздити на такій високій швидкості! Неадекватний придурок!

— Як ти мене назвала? — хлопець підійшов ближче та міцно схопив мене за руку вище ліктя.

Я спробувала вирватися, але , ясна річ, що мені це вдалося. Міцно зціпивши зуби, сердито глянула на нього.

— Ти дуже добре чув, — огризнулась я.

— Я хочу, щоб ти повторила, — з погрозою мовив він.

— Дай мені спокій! Відпусти, зараз же! — гаркнула я, не відводячи свого погляду.

— Мартине, що відбувається? — раптом ми почули сердитий голос Тимура, що наближався до нас.