Розділ 11. Перехрестя доль

 Я вимкнув двигун біля орендованого помешкання і вийшов на прохолодне нічне повітря. Їхати сюди було зовсім недалеко, але вся ця коротка дорога здавалася дивовижно довгою через думки про неї, які не давали спокою.

 Коли двері вантажного відділення «Каддіка» відчинилися, я побачив, як вона намагається обережно переступити через складені дошки, затишно вкутана в мою чорну вітровку. Поруч стояли її брат із невісткою, але я не чекав, поки хтось із них зреагує. Моя рука простяглася до неї першою — інстинктивно, без жодних роздумів.

 Коли її тендітні пальці торкнулися моєї долоні, по тілу пробіг виразний електричний імпульс. Вона не відсахнулася, як зробила б із будь-яким іншим. Вона довірилася.

 Вона плавно спустилася на землю, вивільнила руку і повільно розстебнула вітровку. Повертаючи мені куртку, її оксамитовий голос вимовив слова дяки. А коли дізналася, що брат не йде з ними до будинку, я сказав, що відвезу його сам. На це пролунало її тихе й щире: «Добре, я вам довіряю».

 Коли дівчата зайшли всередину, її брат сів поруч на переднє сидіння. Дорога до його помешкання зайняла буквально кілька хвилин і минула в майже повній тиші. Вона заповнила собою весь мій внутрішній простір.

 Ще два місяці тому, після розлучення, я поставив крапку на будь-яких сподіваннях і романтиці. Звик повертатися в порожню квартиру, жити у своєму розміреному ритмі й ні від кого нічого не чекати. Але ця ніч повністю збила мої орієнтири. Вона здавалася зовсім молодою, але в ній відчувалася дивовижна внутрішня глибина, розум та непохитні кордони, які вона відкривала лише для рідних.

 Зараз, повертаючись додому, я думав тільки про одне: чи це була просто випадкова зустріч на один раз, про яку ми забудемо за кілька днів? Чи все ж ця божевільна ніч стала першою сторінкою чогось більшого, і ми ще обов'язково зустрінемося?