Розділ 4.1 Холодна ніч (погляд хлопця)

 Нашу відносну тишу різко розрізали гучні, істеричні крики. Ми всі миттєво обернулися на звук. Виявилося, що той самий гість зі своїм сином влаштували грандіозну сварку прямо посеред вулиці.

 Ситуація була до болю паскудною. Підліток, який уперше в житті опинився за кордоном, на весіллі добряче набрався. Ніхто з дорослих особливо не контролював, як йому підливали алкоголь, і зараз його незміцніла нервова система просто здала. Під крики й тиск захмелілого батька хлопець не витримав. Він різко розвернувся і, не розбираючи дороги, дременув у непроглядну темряву ночі.

 Її брат зреагував першим. Не роздумуючи ні секунди, він кинувся навздогін. За ним одразу ж рвонув наймолодший із нашої компанії. Я дивився їм услід і розумів, що бігати за переляканим підлітком пішки неосвітленими, незнайомими вулицями — ідея абсолютно марна.

 — Я за машиною! — крикнув я хлопцям і побіг до свого білого «Каддіка».

 Швидко завівши двигун, я підібрав її брата та наймолодшого, і ми почали прочісувати прилеглі вулиці. Я їхав повільно, вдивляючись у темряву. Фари мого авто вихоплювали з мороку лише порожні тротуари й густі кущі, але малого ніде не було. Зрозумівши, що пошуки наосліп зараз нічого не дадуть, ми вирішили повернутися.

 Я припаркувався просто на зупинці біля заправки. Хлопці вийшли, дістали своє пиво, і ми стали там, спілкуючись і чекаючи, що малий сам десь винирне, коли трохи охолоне.

 Але довго чекати не довелося. Нашу розмову знову перервали знайомі крики. Ми різко обернулися. Це знову були батько з сином. Виявилося, батько таки знайшов його сам — малий ховався за кущами прямо через дорогу від заправки.

 Першим туди рішуче направився її брат. За ним одразу ж рушили вона та невістка. Я теж пішов слідом, але зупинився приблизно за два метри від них, вирішивши не втручатися в чужі сімейні розбірки. Проте мій погляд був прикутий не до сварки. Він був прикутий до неї. Вона стояла зовсім близько до свого брата — мовчазна, граціозна і стримана, ніби справжня сеньйора, яка абсолютно випадково опинилася посеред цього нічного абсурду. Її присутність і підтримка відчувалися майже фізично.

 Тим часом батько малого відійшов від сина і наблизився до мене, ставши поруч, поки її брат взяв ініціативу у свої руки.

 Він почав говорити з підлітком. Спокійно, по-чоловічому, без зайвих емоцій. Він пояснював хлопцю, що батько насправді не хоче для нього зла, що він тяжко працює, повністю його фінансує і саме так, матеріально, вкладає свою любов і турботу. — Розумієш, у кожного з нас різні батьки, — говорив її брат, і в його голосі звучала така щирість, що змусила всіх притихнути. — І ми їх не обираємо. Потім він почав розповідати про свого власного батька. Про те, який у нього буває неймовірно складний характер, і відверто зізнався, що сам не один раз був сильно сварений ним. Це була настільки хороша, глибока і виховна життєва розмова, що навіть я, стоячи за два метри, заслухався. Малий, здавалося, справді почав заспокоюватися.

 І саме в цей момент, коли атмосфера стала максимально серйозною, до них підвалив наймолодший колега. Він абсолютно не прочитав настрій моменту. Безцеремонно перервавши цю настанову, він просто видав: — Пішли пити пиво.

 Він просто взяв малого і повів його назад до машини. Усі виховні старання її брата розбилися об одну безглузду фразу.

 Ми лише перезирнулися і мовчки рушили за ними назад. Повернувшись до машини, ми знову зупинилися на вулиці. Була глуха, холодна, вітряна ніч. На годиннику — близько третьої. Я зовсім не відчував холоду — чи то адреналін тримав у тонусі, чи то я просто перестав звертати увагу на будь-що навколо.

 Мої думки були зосереджені лише на ній. Нас розділяло десь півтора метра. Я вже досить довго, не відриваючись, спостерігав за нею. Вона завмерла поруч із братом, спокійно тримаючи свій темно-фіолетовий Monster. Її тонка літня сукня, яка так зводила мене з розуму, коли вона тільки з'явилася біля заправки, зараз абсолютно не гріла. Я уважно стежив за нею і бачив те, що вона намагалася приховати від інших. Ось вона злегка пересмикнула плечима, намагаючись сховатися від пронизливого вітру, і я чітко помітив, як по її тендітних руках пробігли сироти. Вона змерзла до кісток, але мовчала і терпіла.

 Я не робив жодного кроку назустріч, просто продовжував стояти на своєму місці, але мій погляд був невідривно прикутий до неї. Раптом вона випадково перевела погляд уліво, і наші очі зустрілися. Вона відразу зрозуміла, що я вже давно й відверто на неї дивлюся. Замість того, щоб знітитися чи відвернутися, вона сама зупинила свій погляд на мені. Я стояв розслаблено, але впевнено, схрестивши руки на животі, склавши їх одна в одну. Шум компанії ніби відійшов на другий план, залишаючи тільки нас двох у цьому мовчазному, магнітному зоровому контакті. 

 — Ти замерзла? — мій голос прозвучав тихо, але в ньому було більше турботи, ніж я, мабуть, планував показати.

 У її погляді не було кокетства чи слабкості — лише пряма, відверта чесність, яка притягувала мене ще сильніше. — Так, трохи. А є якесь покривало? — запитала вона, продовжуючи дивитися мені в очі.

 — Не думаю, що є, але зараз перевірю, — відповів я.

 Я швидко перевірив салон свого авто, сподіваючись знайти хоч щось, але там було порожньо. — Покривала немає. Сідай у мою машину, там тепло, хоч зігрієшся, — запропонував я абсолютно щиро. Я дійсно хотів захистити її від цього пронизливого вітру.

 Але вона просто ввічливо відмовила, зберігаючи свою спокійну дистанцію і не порушуючи власних кордонів. "Яка ж ти... неприступна", — промайнуло в моїй голові, і я відчув, як губи самі розпливаються в легкій, захопленій усмішці. Будь-яка інша дівчина вже давно сиділа б у теплому салоні, але не вона. Вона швидше перетвориться на лід, ніж відступить від своїх правил і сяде в авто до малознайомого хлопця. Ця її залізна принциповість не відштовхувала, а навпаки — розпалювала всередині якийсь абсолютно новий, незвіданий інтерес.