Епілог

Я побачила його ще здалеку.

І мимоволі всміхнулася.

Слава стояв біля входу в університет, спираючись плечем об стіну, й щось дивився в телефоні.

Він був без окулярів, без футболки, у якій можна було сховати ще одного Славу, зі стильно вкладеним волоссям.

Мусила визнати: темні джинси й обтисла футболка, як і все інше, дуже йому личили. Навіть занадто.

Красень.

Мій красень.

От тільки, судячи з поглядів дівчат навколо, не лише я це помітила.

І чому я не сказала йому й далі приховувати від усіх своє нове амплуа?

Я вже збиралася підійти, коли біля Слави зупинилася знайома постать.

Тільки не це.

Аріана…

Роздратування прокотилося всім тілом, і я мимоволі стиснула кулаки.

Хай тільки посміє…

Вона щось сказала йому й усміхнулася.

Я сповільнила крок.

Не тому, що хвилювалася.

Ну…

Майже.

— ...познайомимося? — почула я, підійшовши ближче.

Вона... його не впізнала? Оце поворот...

Мирослав її проігнорував. Та Аріана не була б Аріаною, якби так легко здалася.

— Я тебе тут раніше не бачила... Хочеш, проведу екскурсію?

Слава зрештою підняв погляд від телефону й глянув на неї.

— Щось хотіла? — доволі грубо запитав він.

Та, здається, Аріана натяку не зрозуміла.

— Хотіла, — вона провела по ньому зацікавленим поглядом. — Ти сьогодні ввечері вільний?

— Ні.

— А завтра?

— Теж.

— Який же ти зайнятий.

— Зайнятий. Своєю дівчиною.

Я ледь стримала усмішку.

Так її!

Аріана пирхнула.

— Хіба це проблема? Сьогодні дівчина одна, а завтра — інша.

Ах ти ж...!

Я зробила останні кілька кроків і стала поруч зі Славою.

— А якщо ця дівчина проти?

Аріана різко повернулася до мене.

Її обличчя треба було бачити.

Спочатку — роздратування.

Потім здивування.

— Ти?..

— Я, — мило усміхнулася їй.

Вона насупилася й перевела погляд на Славу.

Потім знову на мене.

І назад на нього.

На її обличчі повільно проступило нерозуміння.

А за мить очі округлилися.

— Це...

— Ага, — задоволено підтвердила я.

Аріана ще раз уважно подивилася на Славу.

— Мирослав?!

Він хмикнув.

— Власною персоною.

Кілька секунд вона просто мовчала.

Здається, її мозок відмовлявся поєднувати хлопця, що стояв перед нею, з тим самим Мирославчиком, якого вона так довго використовувала для своїх завдань.

І, якщо чесно, мені страшенно подобалося на це дивитися.

Слава прибрав телефон і обійняв мене за талію, притягнувши до себе.

— Ходімо?

— Ходімо.

Та ми не встигли зробити й кроку, як Аріана крикнула:

— Ти ще пошкодуєш!

Слава зупинився й озирнувся.

— Та невже?

— Ще й як. Справді думаєш, що ця простачка краща за мене?

— Думаю. Є якісь проблеми?

Обличчя Аріани перекосилося від злості.

А тоді вона поглянула на мене.

І усміхнулася.

Від цієї усмішки мені миттю стало не по собі.

Перед очима знову постав той глухий закуток біля гуртожитку. Двоє амбалів, що нависали наді мною. Подряпані долоні. Її голос...

Я інстинктивно притиснулася ближче до Слави.

— Я ж попереджала, — тихо сказала Аріана й розвернулася, щоб піти.

Вона вже зробила кілька кроків, коли Слава різко рушив за нею, схопив за руку й розвернув до себе.

— Ай!

— Ще хоч раз посмієш нашкодити Варі — чи будь-кому іншому — і відео з клубу опиниться в поліції.

Аріана завмерла.

— Яке ще відео? — Вона намагалася говорити впевнено, але голос нервово смикнувся.