Розділ 11

Варвара

Слава відчинив двері, і я побачила Аріану. Вона стояла на порозі з невдоволеним виразом обличчя — напевно, не оцінила, що її змусили чекати.

Як завжди, виглядала вона просто вау. Яскрава, ефектна, така, що мимоволі привертала до себе увагу. Рожеве каре, чокер на шиї, обтислі шорти й короткий топ.

Навіть у найсміливіших мріях я б не наважилася так вдягнутися.

Та й мені б таке не пішло.

Невже йому подобається таке?

— Привіт, Мирославчику, — солодко протягнула вона. — Мені потрібна твоя допомога.

І, здається, тільки після цього помітила мене, хоча я стояла майже впритул до Слави.

— Ой, ти не сам.

— Не сам, — спокійно відповів він і обійняв мене за плечі.

Аріана ледь помітно скривилася, але вже за мить на її обличчі знову засяяла мила усмішка.

— То що, допоможеш мені?

— Що саме тобі потрібно?

— У мене тут проблеми з курсовою...

— І що ти хочеш від мене?

Аріана зробила кілька кроків уперед, опинившись майже впритул до Слави. Простягнула руку й наманікюреним пальцем повільно провела по його грудях.

Хей! Це все моє!

Та я не встигла навіть обуритися вголос, бо Слава сам відступив на пів кроку.

— Аріано, — незвично холодно промовив він.

— Що? — вона невинно кліпнула очима.

— Руками не чіпай.

Ого.

Я аж повернула до нього голову.

Аріана, здається, теж не очікувала такої реакції. Та я навіть думати не хотіла про те, що саме вона могла дозволяти собі з ним раніше.

Бо від самих припущень усередині починало неприємно скручувати.

— Які ми сьогодні серйозні, — пирхнула вона й перевела погляд на мене. Та навіть тепер я, схоже, залишалася для неї пустим місцем. — Хай там як. Чекаю на твою допомогу... А з мене — запрошення на вечірку. Підемо разом. Згоден?

От коза...

— Минулого разу я вже сказав тобі, що більше не маю можливості допомагати.

— Справді? Не пам'ятаю такого.

— Доведеться запам'ятати, — відрізав він.

— І в чому проблема? Чи гроші тобі вже не потрібні?

Слава ледь усміхнувся.

— Гроші? Аріано, ти справді думаєш, що ті кілька сотень гривень, які ти мені заплатила, якось вплинули на мою фінансову ситуацію?

Аріана примружилася.

— Все одно ти мені винен.

Ось тепер маска люб'язності остаточно злетіла з її обличчя.

— Усе, що я тобі винен, я вже давно відпрацював.

— Ти!.. — вона навіть тупнула ногою від злості. — Ти ще про це пошкодуєш!

Аріана різко розвернулася й вилетіла геть.

Кілька секунд я просто дивилася їй услід.

— Вау... — нарешті видихнула я й перевела погляд на Славу. — І оце з нею ти хотів зустрічатися?

Я поглянула на Славу й одразу зрозуміла — йому ніяково.

— Ти ж знаєш, що я не хотів.

— А, ну так... Ти від неї зовсім іншого хотів. Не шкодуєш, що втратив шанс розважитися з такою яскравою дівчиною?

— Знущаєшся... так?

— Ну зовсім трошки.

— Ах ти...

І ця нехороша людина на мене напала.

НАПАЛА.

І почала лоскотати.

Я відбивалася як могла, сміялася, намагалася викрутитися, та сили були явно нерівні. А потім якось так вийшло, що ми опинилися на ліжку.

Обличчям до обличчя.

Сміх стих сам собою.

Вже не хотілося ні дуріти, ні відбиватися. Хотілося просто дивитися в його очі... а потім знову, без кінця, цілувати його губи.

І, здається, Слава хотів того ж.

Його погляд ковзнув до моїх губ, а обличчя повільно наблизилося.

Я завмерла, вже знаючи, що за мить обов'язково отримаю бажане.

Мирослав

Нарешті Аріана пішла, і я дуже сподівався, що більше вона не повернеться.

Я вже ось-ось мав поцілувати свою дівчинку... але саме в цей момент заявився мій друг.

— Хей! Мірош, тут така туса намічаєть... — останнє слово мій сусід, а за сумісництвом ще й друг Макс, протягнув уже ледь чутно. — Оу... Пробач. Не знав, що ти не сам.

Ми з Варею миттєво підскочили з ліжка. Вона засоромлено відвела погляд, а я був готовий убивати.

От обов'язково було зайти саме зараз?