Розділ 8

Варвара

Слава відчинив двері й пропустив мене до своєї кімнати.

За розміром і наповненням вона мало чим відрізнялася від нашої, хоч і жили ми в різних гуртожитках. Та атмосфера тут була зовсім іншою — одразу відчувалося, що кімната чоловіча.

Я взагалі рідко тут бувала. Слава чомусь не любив, коли я приходила до нього. Завжди казав, що мені тут буде некомфортно.

От тільки чому?

Я ще раз оглянулася.

Нормальна кімната.

— І чому ти ніколи не дозволяв мені приходити?

Я хотіла обернутися до нього й почути відповідь, та не встигла. Слава раптом підійшов і міцно обійняв мене зі спини.

— Хей! Ти ж обіцяв сьогодні без... цього... — сказати в голос це слово я не могла, надто соромно, але Слава точно мене зрозумів. У відповідь він тихо розсміявся, лоскочучи диханням мою шию.

— Я ж нічого не роблю.

— Угу. Не робиш... — тихо пробурмотіла я, зручніше вмощуючись у його теплих обіймах. — То чому ти ніколи не запрошував мене в гості?

— Хм... Ти просто гадки не маєш, як інші пускають на тебе слину.

— Що? Фу-у-у...

— Ага. Фу. Жоден з них не вартий твоєї уваги.

А ти?

З тобою я зможу стати щасливою, чи це все закінчиться моїм розбитим серцем?

Я одразу відкинула цю думку, поки вона не встигла зіпсувати мені настрій.

— То про що будемо говорити? — запитала я коли його обійми почали викликати у мене дивні відчуття в середині. Потрібно було відволіктися.

— Про те, що сталося вчора... — спокійно відповів він.

Можливо мені здалося, та його голос відчувався надто спокіним, навіть злегка байдужим, можливо саме тому я відповіла саме так:

— Про що саме? Як ти цілував мене, а потім побіг до Аріани?

Він розвернув мене до себе, тримаючи за плечі, й заглянув в очі.

— Це не те, що ти думаєш.

Я розсміялася. Надто його слова звучали як фраза із поганого кіно.

— Звісно, — відповіла я з сарказмом ледь стримуючись аби не закотити очі.

— Це справді так.

Я скинула його руки й відійшла на два кроки.

— Слав... хіба не ти ще вчора казав, що хочеш бути з нею? — мені знадобилося чимало зусиль, аби голос не затремтів.

— Я не так сказав.

— Неважливо... суть не змінюється.

Він скоротив відстань між нами й обхопив моє обличчя долонями, змушуючи дивитися просто йому в очі.

— А потім я сказав, що буду з тобою!

— Ні. Не казав. Ти просто мене поцілував.

— Добре. Не казав. Кажу зараз. Я буду з тобою, і це автоматично означає, що не буду більше ні з ким іншим.

Коли він це говорив, мені і справді здалося, що в животі почали літати метелики... та я просто мусила перепитати:

— За домовленістю?

Слава стиснув губи.

— За домовленістю, — повторив він, а моє серце ніби знову забуло, як битися від розчарування.

— Тобто будемо першим досвідом один одного... у всьому?

— Саме так, — він згріб мене в обійми і тихо прошепотів: — Це справді хороший варіант. Безпечний. Набагато краще, ніж з якимось незрозумілим хлопцем.

Чи дівчиною...

— Угу...

— Але я хотів про ще дещо поговорити.

— Про що?

— То що то був за хлопець вчора ввечері?

Я відсторонилася і поглянула йому в очі.

— А звідки ти взагалі знаєш?

— Бачив... на власні очі. Тому і розізлився... бо тут ти пропонуєш мені таке, а потім гуляєш з іншим.

— Ну ти з іншою, а я з іншим.

— Ми знову повернулися до цього.

— Знову. Ти ж мені так і не пояснив, чому ти зірвався.

Мирослав

І от що мені їй відповісти? Як пояснити, що це лише вимушений підробіток? Так, Аріана справді пропонувала себе як плату за мої послуги, і на мить... усього на мить я справді про це задумався. Але дуже швидко зрозумів, що мені це не цікаво. А причиною тієї миттєвої слабкості знову ж таки були мої ревнощі.

Насправді ж від Аріани мені було потрібно зовсім інше — її зв'язки. Хоча вона й сама не зрозуміла, наскільки сильно мені допомогла.

От тільки як сказати про це Варі, не розповівши всього іншого?

Та як це все пояснити?

Я поглянув на неї і зрозумів, що поки не готовий їй розповісти все. Принаймні поки не зможу прив'язати її до себе ще міцніше.