Глава 6

Сьогодні день мого з Дараяваушем весілля.

З самого ранку почали прибувати гості. Вони з'являлися порталами в портальній кімнаті, і Дараявауш повинен був їх зустрічати, а потім слуги проводжали їх до кімнат. Звичайно зустрічати він повинен не всіх гостей, а лише князів та княгинь, а також принцесу Нігославу з чоловіками. Мені там бути не потрібно, оскільки я ще не княгиня, а після одруження це буде цілковито мій обов'язок. Зараз вже всі запрошені прибули й годин через три почнеться церемонія. Гості побачать мене лише на самій церемонії.

Наразі я у своїй кімнаті готуюся до весілля. Мені, як зазвичай, допомагає Улита, сьогодні вона одна. Але завтра прийде ще Сельва, її до мене відправить Маттітій, щоб вона допомогла з вбранням на коронацію, оскільки в ньому присутній корсет, до цієї сукні в мене ще на жодній не було корсету. Корсети носять лише заміжні жінки, в більшості випадків за бажанням, незаміжнім же корсети носити заборонено.

Сьогодні мені Улита робить різні косметичні процедури, для покращення моїх тіла, обличчя та волосся, адже в першу шлюбну ніч я маю бути бездоганною. Потім я одягаю сукню, Улита робить мені зачіску, я одягаю плащ і вона кріпить мені фату, одразу закриваючи обличчя.

Я виходжу з кімнати, де за дверима мене чекає Дараявауш. Він також одягнений в плащ, так само червоного кольору зі стоячим в гору коміром. Він вдягнений в червоний костюм розшитий рубінами. А на голові в нього корона, що підіймається на дванадцять сантиметрів вгору. Дараявауш мені каже з захопленням у голосі, пошепки:

- Ти прекрасна.

Я хвилююся, тому лише ледь помітно посміхнулася і схилила голову. Колись, коли мені було років тринадцять, я мріяла і фантазувала яким буде моє весілля, мій наречений. Але такого я точно не уявляла. Я мріяла про білу сукню, лімузин, що наречений мій буде багатим, а я на той момент буду відомою художницею. Потім років у п'ятнадцять, я уявляла як навколо мого весілля закручуються різні інтриги, то мене шантажем заставляють виходити заміж, то плетуть інтриги, щоб закохалася і добровільно погодилася.

Зараз же моє весілля кардинально відрізняється від моїх фантазій. Я виходжу заміж за того, кого кохаю. Мене не примушують це робити, хоча тоді, два роки тому здавалося, що з тією вечерею мене відразу ж загнали в ситуацію, де я мушу вийти заміж. Дараявауш тоді міг сказати перед вечерею, що якщо я з ним наодинці поїм, то автоматично стану його нареченою. Тоді, як тільки я потрапила в Шиоффу, мені все було цікаво, і навіть майбутнє заміжжя сприймалося як якась авантюра. Зараз же два роки прожив тут, я ставлюся до нього з однієї сторони досить серйозно, але з іншої із захопленням неначе до якоїсь пригоди.

Розлучень тут немає, з ким одружилися з тими й мають жити все життя, а воно досить довге. Тому краще укладати шлюб зі своєю істинною парою в цьому випадку ви майже стовідсотково будете кохати один одного, це те що стосується простих громадян Шиоффи.

Повноліття в Шиоффі настає в тридцять шість років, але і ростуть тут у два рази довше, а потрапила я сюди у свої сімнадцять років, такою як була на Землі. У свої дев'ятнадцять років я виглядаю на вісімнадцять земних років, і на тридцять шість років Шиоффи, тому чекати ще сімнадцять років сенсу немає.

Й ось ми з Дараяваушем ідемо по прикрашених коридорах замку до бальної зали, де буде проходити церемонія укладання шлюбу, зараз там зібралися всі гості, а їх близько двох тисяч. Вони всі на нас чекають.

Я йду і в моїй голові думки: "Я, Еріка Лелафо, народжена на Землі взимку, в грудні дві тисячі другого року, проживши там рівно сімнадцять років я потрапила на Шиоффу. Опинившись у Шиоффі, перший з ким я познайомилася був Дараявауш науа Таракона, князь драконів, що сьогодні стане моїм чоловіком. Тоді, два роки тому, заміж за нього я не хотіла, зараз же, я його кохаю. Не буду загадувати наперед, але зараз, в цей момент, я щаслива!"

І ось ми з Дараяваушем заходимо до бальної зали, де буде проходити наша церемонія укладання шлюбу. Ми йдемо з головних дверей зали, чітко по центру, на підлозі посередині постелений червоний килим, по якому ми з Дараяваушем ідемо. З двох сторін за межами килиму знаходяться гості, ми йдемо до підвищення, яке знаходиться в іншому кінці зали. Ближче до подіуму знаходяться князі, княгині та принцеса, і всі зі своїми супутниками життя.

Я йшла з високо піднятою головою та прямою спиною, старавшись не дивитися ні на кого, і дивлячись на всіх одночасно.

Поки ми йшли ніхто не промовив ні слова, а також грала легка, тиха та повільна фонова музика. Нарешті ми підійшли до постаменту, і почали по ньому підійматися. На самому подіумі вже знаходиться головний церемоніймейстер князівства Дхіраґоні, а біля нього була стійка з запаленим на ній вогнем. В усіх князівствах шлюбні традиції дещо відрізняються. Ми стали перед ним і він почав давати нам вказівки та ставити різні запитання. І перше питання було до князя:

- Чи обіцяєте Ви, Дараявауш науа Таракона, захищати, оберігати та піклуватися про Еріку? Берегти її дух, душу та тіло. Радувати її. Стати притулком для її душі та тіла, приймати такою, як вона є. Бути тим, кому вона може беззастережно довіряти. Ви обіцяєте Дараявауш науа Таракона, правитель драконів?

- Так, обіцяю. - Під час того як говорив церемоніймейстер всі мовчали, а коли настав час відповідати Дараяваушу, всі здавалося ніби затамували подих, і я також. Коли ж він відповів всі з шумом видихнули. Далі знову заговорив церемоніймейстер.