ТОВ "ДЖАМПА"

ТОВ "ДЖАМПА"

Андрій Васильович сердився. І було з чого: пасьянс "Павук" сьогодні наче сказився, ну ніяк не хотів зводитися. Можна було б пограти і на нижчій складності — на дві масті, але це б не дало потрібного задоволення. Раптом, двері кабінету без попередження відчинилися і в них увійшов Сташевський. Секретарка пробувала його спинити, та марно, він пер наче танк.

- Оксаночко, все добре, - поквапився втрутитися Андрій Васильович у цю незручну ситуацію, - Це запланована зустріч, я просто забув тебе попередити.

Він зірвався з місця і швиденько зачинив двері, потім на секунду задумався і повернув ключ на один оберт, щоб точно ніхто не завадив нормально побесідувати.

- Здоров, - буркнув Сташевський, сідаючи на диван для гостей.

- Здоров-здоров, - улесливо посміхнувся Андрій Васильович, - Може каву? Чай? Чи може чогось цікавішого, га?

- Обійдемося. Є серйозна розмова.

- Уважно слухаю, - господар кабінету посерйознішав і присів за свій стіл.

- Андрюха, - почав гість, - Я такої нахабності давно не бачив. Якісь фраєри влізли в мій бізнес і перебивають клієнтів. Явно чиєсь замовлення, бо працюють вони собі у збиток, ціни зовсім нереальні ставлять. Мої люди пробували виясняти - все марно, так що мусиш ти через свої канали мені допомогти.

- Все що в моїх силах, ти ж знаєш.

- Знаю, того й прийшов. Фраєри називають себе ТОВ "ДЖАМПА", фірма зовсім дрібна, але ще беруть субпідрядників. Будують елітне житло за індивідуальними проектами. І знаєш що? Ціна у половину мінімальної собівартості, не кажучи вже про прибуток! Та ще й роблять все за місяць. Я сам би не повірив, якби не бачив на власні очі результат. І якість на висоті, мої майстри таке навіть не вміють робити. Поки що не хочу використовувати... радикальні методи впливу. Ти взнай що там до чого і мені розкажеш, а я вже потім вирішу як далі бути, добре?

- Не чув про цю контору, - після недовгих роздумів константував Андрій Васильович, - Думаю, що за день-два видам тобі всю можливу інформацію. Якщо хочеш, то і спостереження встановимо за ними.

- Хочу. Встановлюй. І все мені доповідай. Зрозумів?

- Ображаєш, друже. Все буде на найвищому рівні.

- Дуже на тебе розраховую, Андрюха. В боргу не залишуся.

- Та які борги, Женя? То я тобі за все своє життя не віддячуся.

- Пусте. Розберемося. Ну все, я пішов, справи у мене.

Друзі потиснули один одному руки і розійшлися. Сташевський спустився до парковки, де чекав його особистий броньований "Хаммер", і поїхав по справах на митницю. А Андрій Васильович почав використовувати свою посаду начальника Ужгородського районного відділення поліції для особистих цілей. Він робив це не вперше і, сподівався, що далеко не востаннє. Андрій Васильович завжди вмів правильно і глибоко зрозуміти будь-яку ситуацію, тверезо оцінював свої можливості і не ліз туди, куди не просять. А ще він міг знайти спільну мову з будь-ким, починаючи від свого керівництва і закінчуючи місцевим криміналос, одним з представників якого був Сташевський. Тому і мав у свої тридцять вісім високе звання, хорошу посаду, а також квартиру, дачу і дві дорогі автівки, що за документами належали його дружині — Марині. А що, художники можуть непогано заробляти. Спробуй-но доведи, що та чи інша картина не вартує кількох десятків тисяч євро. Цією схемою Андрій Васильович пишався. На відміну від традиційної "жінка-підприєець", вона не викликала ні в кого жодних прямих підозр.

- Оксаночко, хто з оперів тепер на місці? - поцікавився він у секретаря по селектору.

- Плиска, Бенца та Юришин, - відповіла вона миттєво, в черговий раз доводячи свою компетентність.

- Супер! Через дві хвилини Плиска має бути в мене в кабінеті.

- Так точно.

Лейтенант Плиска з'явився перед Андрієм Васильовичем рівно через півтора хвилини. Мовчки вислухав подробиці завдання, кивнув головою і одразу пішов займатися справою.

"Молодець", - подумав про себе начальник поліції і знову повернувся до битви з "Павуком".

***

Справа виявилася набагато складнішою, ніж здалася на перший погляд. Лейтенант Іштван Ласлович Плиска вже добу нею займався, але не мав що доповісти начальству окрім деяких загальних подробиць, які не прояснювали анічогісінького. Документи у фірми були в порядку, один власник, він же й виконавчий директор, секретар, два юристи, якийсь інженер передпенсійного віку та прибиральниця. Невеличкий офіс на околиці Ужгорода, власний, не орендований. Декілька договорів з субпідрядчиками, всі ідеально оформлені. Фінансова і податкова звітність теж у нормі. Все нормально, якби не одне "але". ТОВ "ДЖАМПА" за останній рік звело шість солідних і дорогих будинків, на кожен з яких мало б витрачатися не менше двох років. За документами все начебто в порядку, будівельні декларації відповідають всім нормам, але знайомий архітектор впевнено сказав про фізичну неможливість такого швидкого будівництва. Тим більше, за такими цінами.

Щось тут було не чисто, але що саме? І головне - для чого це потрібно? Де ж то таке видно, щоб підприємець працював собі в збиток?

Лейтенант вже всяке думав. Перемальовував на папірчиках десятки схем, робив різноманітні допуски та припущення, але так і не зміг зв'язати все докупи. Звісно, Андрій Васильович не розповів всіх нюансів справи. Наприклад, він змовчав, кому ТОВ "ДЖАМПА" перейшло дорогу. А це б набагато прояснило ситуацію.

Поки ж була купа невдалих версій. Облом вийшов і з клієнтами фірми, якими, як на підбір, були досить серйозні люди: депутати, заступники міністрів, співробітники генпрокуратури і один олігарх. З таими просто так не поговориш, не допитаєш. Навіть на їх будинки вдалося подивитися тільки здалеку. Та які то будинки? Палаци! Шикарні, сучасні і неймовірно круті. І все це за смішною, порівняно, ціною.