ГУЛЯНКА НА ВЕСЬ ЯР, АБО ТЕЩИН ПРИЇЗД

Нарешті в Яр завітали гості, яких чекали більше, ніж дощу в засуху! Коли на дорозі показався віз, навантажений так, ніби батьки вирішили перевезти з собою половину іншого повіту, село здригнулося від реготу.
 

Першим з воза випав тесть. Він так поспішав обійняти онука, що заплутався у власних шароварах і приземлився прямо в купу свіжого сіна, вигукуючи:

— Оце так прийом! Остапе, ти спеціально мені м’яку посадку підготував?

Слідом, велично, як пава (тільки в три рази ширша), сходила теща. Вона тримала в руках такий величезний піднос з пирогами, що з-за нього було видно тільки її святкову хустку.

— Орисю! Доцю! Остапе, іди-но сюди, зятю мій дорогенький, дай я тебе поцілую, поки пироги не охололи!

Остап, який тільки-но вийшов з кузні, не встиг і оком змигнути, як опинився в «залізних» обіймах тещі. Вона притиснула його так, що в коваля хребет хруснув гучніше, ніж він зазвичай залізо гне.

— Мамо, та відпустіть чоловіка, ви ж з нього останній дух вичавите! — сміялася Орися, витираючи сльози радості.

— Нічого, — сопів Остап, намагаючись вхопити повітря, — я тепер знаю, як почувається підкова під пресом. Дуже... душевно!

Вечеря перетворилася на справжнє побоїще гумору. Батько Орисі, пригубивши Остапової фірмової «козацької» настоянки (від якої мухи на льоту непритомніли), почав розповідати, як він по дорозі намагався наздогнати зайця, щоб онукові подарунок зробити.

— Біжу я, значить, за ним, — махав він руками, мало не збиваючи глечик зі столу, — а заєць зупиняється, сідає на задні лапи, дивиться на мої чоботи і каже: «Дядьку, ви б їх краще почистили, бо я так сміятися не можу, бігти заважає!».

— Та він у тебе заєць-інтелігент був! — реготав Остап, витираючи сльози.

Але справжній «концерт» почався, коли до столу приєдналася Баба Яна. Вона, як завжди, не лізла за словом у кишеню. Глянувши на тещу, яка саме наминала вже десятий вареник, Яна видала:

— Ой, кумо, дивлюся я на вас і думаю: якщо ви взимку в ліс підете, то ведмеді самі вам свої барлоги звільнять. Посунуться, бо така краса в одні двері не ввійде!

Теща не образилася, вона тільки гупнула по столу кулаком так, що ложки підстрибнули:

— А що ви думали, Яно? Хорошої жінки має бути багато! Це щоб Остап здалеку бачив, куди обідати йти, і не промахнувся!

Навіть малий Богдан-Гордій, наче розуміючи весь цей балаган, почав реготати, розмазуючи кашу по обличчю Остапа.

— Оце мій козак! — вигукнув Остап. — Прямо в ціль! Весь у діда — той теж любить кашу на голову, тільки з переляку!

— Це ти на кого натякаєш, зятю? — примружився тесть. — Це коли я в льоху застряг і на мене горщик з кутею впав? Так то не переляк був, то я дегустував!

Сміх стояв такий, що сусіди через три хати почали зазирати через тин, думаючи, чи не весілля знову справляють. Орися сяяла — вона давно не бачила Остапа таким розкутим і веселим. Він жартував так, що теща мало не впала з лави, тримаючись за живіт.

— Остапе, — прохрипіла вона, ковтаючи сміх, — ти мені дивись! Якщо будеш так смішити, я в тебе ще на місяць залишуся!

Остап миттєво зробив серйозне обличчя і підсунув їй ще миску вареників:

— Мамо, їжте краще мовчки, а то я зараз ще про сусідового кабана розповім, і ви точно до жнив не поїдете!

Це була перша ніч за довгий час, коли в хаті коваля не було місця для таємниць. Тільки щирий, до колік у животі, людський сміх, який лікував усі старі рани краще за будь-яке зілля.

Наступного ранку тесть, випивши кухоль свіжого молока (і, по секрету від тещі, додавши туди краплю «для хоробрості»), заявив:

— Остапе, зятю! Я ж теж чоловік не промах. Давай я тобі в кузні допоможу. Що там того заліза — раз-два і підкова!

Остап почухав потилицю, глянув на Орисю, яка ледь стримувала сміх, і зітхнув:

— Ну, ходімо, тату. Тільки ви нічого руками не чіпайте, поки я не скажу.

Зайшли. Тесть оглянув горно, роздмухав міхи так, що сажа вилетіла з труби прямо на його святкову білу сорочку.

— О! — вигукнув він, стаючи схожим на сажотруса. — Тепер я справжній майстер. Давай, Остапе, кали залізо!

Остап подав йому шматок розпеченого металу. Тесть розмахнувся молотом так, ніби хотів пробити землю наскрізь, але... промахнувся по ковадлу і зацідив прямо по відру з водою. Вода вибухнула парою, тесть від несподіванки підстрибнув, зачепився за міхи і полетів спиною прямо в купу вугілля.

— Оце так гарт! — вигукнув він, виповзаючи з кутка чорний, як ніч. — Остапе, записуй: спосіб номер один — «Залякування металу несподіваним маневром»!

У цей момент у двері зазирнула теща. Побачила свого чоловіка в образі чорта з пекла і як зарегоче:

— Ой, старий! Ти нарешті знайшов своє справжнє обличчя! Тепер я тебе вночі точно не впізнаю, буду думати — домовик прийшов кутю красти!

Баба Яна, яка проходила мимо, теж не втрималася:

— Оце, куме, ви дали жару! Тільки дивіться, не підходьте близько до корови, бо вона від такого «красеня» почне давати не молоко, а дьоготь!

Регіт стояв такий, що навіть Богдан-Гордій у дворі почав витанцьовувати. Остап, тримаючись за живіт, ледь вимовив:

— Тату, ви краще йдіть... дегустуйте пироги. Бо якщо ви мені так кузню рознесете, то я до зими не відремонтую!

Кухня в хаті Остапа перетворилася на поле бою, де замість гармат гриміли чавунні казани, а замість пороху в повітрі стояв такий аромат часнику, що навіть мухи на підльоті до хати розверталися і летіли в сусіднє село.

Теща, засукавши рукави так, що було видно її міцні, як у борця, руки, взялася за ніж.

— Орисю, дитинко, відійди, бо зараз почнеться справжня кулінарна магія! — вигукнула вона, кидаючи в казан таку кількість м’яса, що Остап запідозрив: у селі кудись зникла ціла свиня.

Але тут на поріг ступила Баба Яна. Вона примружила очі, потягнула носом і видала:

— Кумо, ви що, збираєтеся козацьке військо годувати чи просто хочете, щоб у нашого Остапа живіт став як той казан? Хто ж так буряк ріже? Його треба терти так тонко, як дівочі надії!