ТЕСТ ПЕРЦЕМ ТА ФІАЛКОВИЙ ВИБУХ

Вечір настав швидше, ніж Маланка встигла перерахувати всі образи, які вона висловить Гнату за той з’їдений сусідський пиріжок. Вона зачинилася в хаті й демонстративно гримала каструлями, створюючи канонаду протесту. А Остап, вимитий до блиску і в чистій сорочці, стояв перед хвірткою Петра.

— Ну, тримайся, ковалю, — прошепотів він собі під ніс і постукав.

Двері відчинив Петро. Він був у парадному піджаку, накинутому прямо на майку, і з таким виглядом, наче він — митник на кордоні, який щойно знайшов у туриста три кілограми контрабандного сала.

— А-а, водовоз прийшов, — гукнув Петро, не відходячи з проходу. — Проходь, сідай. Тільки ноги витирай так, щоб підошви лисими стали, у нас Галя сьогодні підлогу тричі мила.

Галина вискочила з кухні, сяючи карими очима й пахнучи ваніллю та смаженою цибулькою.

— Петре, облиш людину! Проходь, Остапчику, сідай до столу. Орисю, неси наливку, ту, що «Сльоза прокурора»!

Остап сів на краєчок стільця. Стіл ломився так, ніби Галина готувалася до облоги. Тут були і вареники розміром з дитячий кулак, і крученики, і домашня ковбаска, що ще шкварчала на пательні.

— Ну, розповідай, — Петро сів навпроти й почав повільно чистити цибулину, дивлячись Остапу прямо в очі. — Як там твоя мати? Все ще спить із лінійкою під подушкою, щоб межу уві сні міряти?

Остап відкашлявся, відчуваючи, як піт проступає на лобі.

— Мати... мати тримається, дядьку Петре. Але ви ж знаєте — вона жінка зі сталі.

— Зі сталі, кажеш? — Петро хмикнув і підсунув Остапу тарілку з червоним перцем. — Ану, ковалю, з’їж цілий. Перевіримо, чи в тебе всередині вогонь є, чи ти тільки воду носити мастак.

Орися, яка саме заходила в кімнату з глечиком, аж зупинилася.

— Тату! Ти що, знущаєшся? Він же жива людина!

— Не втручайся, доцю! У нас чоловіча розмова. Якщо з’їсть — значить, наш хлопець. Якщо ні — нехай іде до Любки полуничне мило нюхати.

Остап глянув на Орисю, потім на червоний стручок, що виглядав як маленька бомба сповільненої дії. Він схопив перець і, не кліпнувши оком, зжував його. В ту ж секунду його обличчя набуло кольору Любчиної сукні, а з вух, здавалося, пішов легкий димок.

— О! — Петро переможно ляснув долонею по столу. — Поважаю! Галю, наливай йому швидше, бо зараз кузня всередині розплавиться!

Галина засуєтилася, підсовуючи Остапу вареники.

— Ой, лишенько! На, заїдай, Остапчику! Петре, ти ірод, справжній ірод! Дитину мало не спопелив! Орисю, дай йому сметани, вона вогонь гасить!

Орися підсіла поруч, ледь стримуючи сміх, і почала підкладати йому найкращі шматочки. Остап дихав, як дракон після затяжної сплячки, але був щасливий. Петро, під впливом «Сльози прокурора», почав розказувати історії про те, як він у молодості обігнав трактора на спір, а Галина підспівувала радіоприймачу.

Але за стіною, у темному дворі, вже визрівав план відплати. Маланка вийшла на ґанок, тримаючи в руках пакунок сухих дріжджів. Вона подивилася на вікна сусідів, звідки лунав регіт і запах смаженої ковбаси.

— Веселитесь? — прошипіла вона. — Ну-ну. Подивимося, як ви завтра вранці заспіваєте, коли ваш нужник вирішить «піднятися» вище вашої гордості!

Вона впевнено рушила до межі, не знаючи, що Гнат, який потайки стежив за дружиною, вже підмінив дріжджі у пакунку на звичайну пудру, яку поцупив у Орисі ще вдень.

— Ну, Маланю, — шепотів Гнат, ховаючись у кущах малини, — буде в тебе завтра не «вибух», а справжній бал-маскарад!

Ранок зустрів Великі Перепалки підозрілою тишею. Маланка прокинулася раніше за півнів. Вона вдягла свій самий парадний халат, заварила міцну каву і всілася біля вікна, як снайпер у засідці. Її очі блищали холодним торжеством. Вона чекала на «велике підняття» — момент, коли Петро вилетить зі свого дерев’яного «кабінету» в кінці городу з криками жаху.

— Гнате, вставай! — штовхнула вона чоловіка. — Зараз почнеться історична подія. Побачиш, як гордість Петровичева піде верхом через край!

Гнат, накрившись ковдрою з головою, лише щось нерозбірливо пробурмотів. Він знав те, чого не знала Маланка, і дуже сподівався, що пудра була хоча б гіпоалергенною.

Тим часом у дворі Петра життя вирувало. Галина, сяючи, як мідний тазик, уже розвішувала білизну, насвистуючи мелодію вчорашньої наливки. Петро, позіхаючи на все горло і поправляючи сімейні труси в горошок, поважно рушив стежкою до того самого закладу, куди Маланка вчора щедро сипанула «дріжджів».

Маланка затамувала подих. Вона бачила, як Петро зайшов усередину. Потягнулися секунди очікування. Один... два... три...

Раптом дверцята туалету злетіли з петель, ніби від пострілу гармати, але замість очікуваного «вулкана» звідти вирвалася велетенська рожева хмара. Вона була такою густою і ароматною, що здавалося, ніби в городі Петра щойно вибухнув магазин паризької косметики.

За мить із цієї хмари вивалився Петро. Він не був брудним. Він був… прекрасним. З голови до п’ят він був вкритий дрібною рожевою пудрою. Його вуса стали ніжно-пастельними, лисина виблискувала перламутром, а від колишнього грізного тестя не залишилося й сліду — тепер це був велетенський рожевий зефір у горохових трусах.

— Тьху ти! — закричав Петро, намагаючись відкашлятися фіалковим ароматом. — Що це?! Галю! На нас напали феї?!

Галина впустила тазик із білизною і вхопилася за живіт. Її регіт розкотився селом, як весняний грім.

— Ой, Петрику! Ой, не можу! — заходилася вона. — Ти такий гарний! Тобі б ще крильця — і прямо на виставку ангелів!

Маланка на своєму ґанку спочатку застигла з відкритого рота, а потім її обличчя почало набувати кольору Петрового піджака. Вона зрозуміла: дріжджі не спрацювали.

— Гнате-е-е! — закричала вона на всю хату. — Де моя пудра, що я в місті купувала?!

Гнат визирнув із вікна, ледь стримуючи переможний сміх.

— Та мабуть, Маланю, вона сама вирішила піти до Петра в гості! Ти ж казала, що краса врятує світ, от вона і рятує!