ГРОМОВА НІЧ У СІЛЬСЬКОМУ КЛУБІ

Вечір у Великих Перепалках обіцяв бути гарячішим за липневий полудень. Сільський клуб, побілений так старанно, що в темряві він світився, мов велетенський цукор-рафінад, здригався від музики. Всередині пахло пудрою, дешевими парфумами та очікуванням грандіозного скандалу.

Остап увійшов першим, по-хазяйськи притримуючи за лікоть Любку. Він спеціально обрав місце в самому центрі, де світло від дзеркальної кулі, зліпленої місцевим завклубом із битих іграшок, падало прямо на нього. Він сміявся голосніше, ніж зазвичай, і так часто нахилявся до вуха Любки, наче шепотів їй державні таємниці, хоча насправді лише питав, чому від її помади тхне полуничним милом. Очі його, проте, невпинно патрулювали вхідні двері.

І ось вона з’явилася.

Орися не просто зайшла — вона впливла. Спідниця в неї була така накрохмалена, що шелестіла, як сухий очерет на вітрі, а карі очі горіли такою відвертою зневагою, що в радіусі двох метрів навколо неї ставало прохолодно. Поруч із нею виступав Степан — хлопець із сусіднього села, плечистий, з обличчям добрим і простокуватим, як буханець свіжого хліба. Він тримав Орисю так обережно, наче вона була кришталевою вазою, яку він щойно викрав із музею.

Остап відчув, як усередині нього щось хруснуло, мов суха гілка. Він різко відвернувся до Любки.

— Оце, Любаню, я розумію — танці! А не те, що деякі... приходять тут із сусідами з-за річки, наче своїх козаків мало.

Орися почула. Вона випрямила спину ще дужче і, коли заграла повільна музика, поклала руки на плечі Степану.

— Стьопо, — мовила вона так голосно, щоб перекрити навіть колонки, — ти такий сильний! Не те що деякі міські «кавалери» на мотоциклах, у яких тільки диму багато, а толку — як із козла молока.

Остап заскрипів зубами так, що Любка злякано відсахнулася. Він кинув партнерку посеред залу і пішов до буфету, де за стійкою вже збиралася «важка артилерія» села.

Там, за маленьким столиком, вкритим клейонкою в квіточку, сталася немислима подія. Петро, який прийшов «проконтролювати доньку», та Маланка, що «випадково заглянула за сином», опинилися в черзі за ситром обличчям до обличчя.

— Ну що, Маланю, — процідив Петро, поправляючи піджак, на якому ще виднілися плями від нічного дегтя. — Бачу, твій Остап сьогодні з Любкою. Правильно, дівка хазяйська, губи червоні — здалеку видно. Не те що наша Орися, якій подавай тільки справжніх хлопців, а не тих, хто маминої спідниці тримається.

Маланка випрямилася, ставши на голову вищою за Петра.

— Твоя Орися, Петре, сьогодні виглядає так, наче її в крохмалі втопили. А Степан той... він же два слова докупи не зв’яже. Тільки й знає, що на твою наливку заглядати. Хоча, яке дерево — такі й плоди.

Вона хотіла сказати щось іще гостріше, але в цей момент у залі почалося справжнє «шоу». Степан, натхненний увагою Орисі, вирішив показати клас і так крутнув дівчину в танці, що вона ледь не збила Любку, яка саме проходила повз із морозивом.

Остап не витримав. Він вискочив із буфету, відштовхнувши Петра.

— Ей, сусіде! Ти б легше з руками! — гаркнув він Степану, стаючи між ним і Орисею.

— А тобі що до того? — Орися виступила вперед, вперши руки в боки. — Стьопа танцювати вміє, а ти тільки пил піднімати! Їдь уже до своєї Любки, вона там у кутку плаче, морозиво об сукню витирає!

— Та хоч би й плаче! — закричав Остап. — Зате вона не ходить із кожним зустрічним, аби тільки сусіду допекти!

— Кожним зустрічним?! — голос Орисі піднявся до ультразвуку.

У залі на мить затихла музика. Весь клуб затамував подих. Петро з Маланкою застигли в дверях буфету, обоє з однаковим виразом обличчя: «Ну, зараз почнеться». Це були ті самі гойдалки, які нарешті зірвалися з ланцюгів.

Музика обірвалася на найвищій ноті, залишивши в повітрі лише густе, як кисіль, мовчання та важке дихання Остапа. Степан, який до цього моменту почувався героєм-коханцем, раптом усвідомив, що перед ним стоїть розлючений коваль, у якого кулаки розміром з добрий кавун.

— Повтори, що ти сказав? — процідив Степан, намагаючись не дуже активно задкувати до виходу. Його «сусідська» хоробрість почала стрімко вивітрюватися під важким поглядом Остапа.

— Сказав, що тобі час додому, поки міст через річку не розібрали! — Остап зробив крок уперед, але Орися, наче розлючена квочка, заступила собою свого «кавалера».

— А ти тут не командуй, Остапе! — її голос дзвенів на весь клуб. — Стьопа прийшов на моє запрошення. А от що ти тут робиш зі своєю полуничною принцесою — це велике питання! Може, підете перевірите, чи не заглох твій мотоцикл від сорому?

Люба, яка відтиралась від пломбіру зі своєї найкращої сукні, раптом підняла голову:

— Орисю, ти б мовчала! Твій Стьопа танцює так, наче в нього ноги в різних колгоспах зареєстровані! Всіх дівчат оббив!

Це була іскра в діжці з порохом. У клубі почався рух, який зазвичай передує великій сільській забаві під назвою «стінка на стінку». Хлопці з Перепалок почали підтягувати штани, а друзі Степана з-за річки згрупувалися біля дверей.

— Ану, цитьте всі! — цей голос, низький і владний, змусив навіть дзеркальну кулю перестати крутитися.

З буфету, як два крейсери, випливли Маланка та Петро. Вони стояли плече до плеча — рідкісне явище, яке могло означати або кінець світу, або початок грандіозної екзекуції.

— Петровичу, твою доньку зараз по всьому району славитимуть, що вона чужинців підбурює, — холодно мовила Маланка, поправляючи хустку.

— А твій син, Маланю, зараз клуб розвалить через ревнощі до дівчини, на яку він «нібито» і дивитися не хоче! — відбрив Петро, але вже без колишньої злості, бо ситуація виходила з-під контролю.

Гнат, який весь цей час мирно допивав ситро в кутку, раптом вискочив на середину залу з широкою посмішкою.

— Та що ви, люди добрі! — вигукнув він, розводячи руками. — Яка бійка? Яка війна? Стьопо, синку, ти хлопець гарний, але в нашому селі дівчата гострі, як коси. Біжи краще, бо Ганна (мати Остапа) вже оком накидає, куди тобі відро з помиями вилити, якщо додому не встигнеш!