ГОРДІСТЬ, УПЕРТІСТЬ І ЗЛІСТЬ

Ранок у Великих Перепалках почався не з кави, а з «психічної атаки». Петро, натягнувши на свою круглу голову старий армійський протигаз, виносив на межу величезну колонку. Через хвилину село здригнулося від бадьорого маршу, який зазвичай грав на парадах.

— Петре! — закричала Галина з порога, витираючи руки об фартух. — Зніми той намордник, ти ж людей лякаєш! Кури не несуться, бо думають, що війна почалася!

— Хай знають наших, Галю! — глухо прохрипів Петро крізь гумову трубку. — Якщо Маланка виставила свої шкури смердіти, то хай хоч під музику задихається!

Маланка ж, висока й непохитна, як скеля, стояла посеред свого двору і з презирством дивилася на «слона-недомірка» за тином. Вона навмисно підкинула в багаття сирого гілля, щоб їдкий дим ішов прямо на петрові марші.

— Гнате, — кивнула вона чоловікові, — піди-но, підсип солі в той вогонь, хай стріляє. Може, хоч скло в його колонці трісне.

Гнат, як завжди, примружив очі, намагаючись не розхохотатися.

— Маланю, та куди вже стріляти? У Петра вже й так вигляд такий, наче він у космос збирається, прямо з городу. Може, краще я йому чарку винесу? Хай дух переведе.

Маланка глянула на чоловіка так, що Гнат миттєво згадав про необхідність терміново перевірити справність коси в далекому кутку сараю.

Тим часом Остап вирішив, що настав час для «важкої артилерії» в його холодній війні з Орисею. Коли він побачив, що сусідка вийшла на подвір’я розвішувати білизну — та так старанно, що аж пританцьовувала, аби він помітив, — Остап вивів з гаража свого вимитого до блиску мотоцикла.

Він не просто вивів його. Він почав його заводити так, щоб дим летів у бік Орисі, а гуркіт заглушав навіть петрові марші. І тут, як за сценарієм, біля його хвіртки з’явилася Любка — донька сільського голови, дівчина, яка фарбувала губи червоною помадою навіть тоді, коли йшла годувати поросят.

— Ой, Остапчику! — прощебетала Любка, вмощуючись на заднє сидіння так близько, що між ними не проліз би й листок капусти. — А підвези мене до центру, бо в мене підбори високі, ноги втомлюються.

Остап краєм ока бачив, як Орися завмерла з піднятим рушником у руках.

— Та сідай, Любонько! — гукнув він на все село, демонструючи таку білозубу посмішку, якої Орися від нього вже тиждень не бачила. — Для такої красуні в мене і бензину не шкода, і серце на обертах!

Мотоцикл рвонув з місця, здіймаючи хмару пилу. Орися залишилася стояти в цій пилюці, стискаючи вогкий рушник так, наче хотіла його розірвати.

— Іди, іди, кучерявий! — просичала вона собі під ніс, а в карих очах знову закипіли сльози гніву. — Колір йому не подобається! Губи Любчині йому, бачте, пасують під мотоцикл! Ну, постривай...

Вона кинула рушник у таз і побігла до хати.

— Мамо! — вигукнула вона до Галини. — Де та ваша наливка, що ми на престольний празник берегли?

— Та в погребі, доцю, а що? — здивувалася Галина, знімаючи протигаз із чоловіка, який вже почав синіти.

— Та нічого! Будемо сьогодні «гостей» чекати. Хлопці з сусіднього села казали, що на танці заїдуть. Хай Остап бачить, що в Перепалках не тільки Любки підбори мають!

Війна перейшла в нову фазу. Тепер на кону була не тільки межа, а й гонору кожного з них. Гойдалки злетіли на максимальну висоту, і хто першим з них не втримається — було лише питанням часу і кількості випитої наливки.