Тінь у мережі

Коли вона зайшла, темна кімната ледь освітлювалася нічником. Та їй не потрібне було світло. Вона знала кожен предмет інтер’єру розставлений першокласним дизайнером. Майже напомацки, вона пройшла кілька кроків і оперлася на стіну. Пересуватись ставало все важче, перед очима розпливались чорні цятки. Лівою рукою вона торкнулася зап’ястя на правій: кров, липка й гаряча розпливалася по чорному одязі невидимою плямою.

Двері в кімнату заскрипіли і відчинилися. Вона знала хто це, цієї зустрічі вона чекала вже кілька місяців і боялася останні два дні. Що вона йому скаже? Яке мала право приходити… та ні вриватися як ураган, після всього що між ними було. Після всього, що вона накоїла. Він замітив її в цій на пів темряві. І, більш ніж вона була впевнена, впізнав силует. Так само як вона впізнала його кроки. Ох скільки раз за ці довгі місяці в одинокій квартирі, якщо ту диру так можна було назвати, їй причувалися ці кроки!

- Чого прийшла?!- занадто різкий голос, він точно не радий такому візиту,- Ми ж домовлялися.

Залізні ноти звучали все чіткіше і ідея заявитися сюди вже їй не здавалася рятівною. Хоча вибору у неї і так не було. А що їй залишалося?

Так і не почувши відповіді, він нарешті повернувся до неї. Легкі промені лампи ледь падали на його обличчя. Ох, від його погляду як завжди перехоплювало подих. Як ніколи вона була рада тому що на неї падала тінь. Він зміряв її поглядом, але обличчя залишилося кам’яним.

- Вибач,- вона так часто вимовляла це слово у його присутності, що здавалося вже мала звикнути. Та все одно воно дряпало горло, а останні звуки звучали так тихо наче хотіли розчинитися у цій кімнаті. Вона важко вдихнула, добре що плече знайшло надійну опору, інакше вона б вже давно розпласталась на цій холодній дубовій підлозі,- В мене є одне прохання…

- Ооо, я не здивований,- ядовиті слова, що залишали після себе гіркий присмак,- Що на цей раз?

Здається їй знадобилася вся сила волі щоб поглянути йому в очі. В них вона очікувала побачити що завгодно: зневагу, ненависть, байдужість. Та там читалася стурбованість. Він знав вона б не прийшла просто так. Занадто горда. Значить сталося щось серйозне.

- Допоможи,- вона відчувала як по пальцях стікала кров і кожна капля – це була її свідомість,- Мені більше нікуди іти.

Його обличчя розпливлося і вона похитнулась, втрачаючи зв'язок із реальність.

Здається ним керували інстинкти. Він кинувся до неї і підхопив голову в кількох сантиметрах від підлоги. Такого він точно не очікував. Кілька секунд він дивився їй в обличчя думаючи, що вона відкриє очі, скаже якусь насмішкувату фразу і буде ще кілька хвилин реготати мовляв як він на таке повівся. Та її обличчя не виражало ніяких емоцій, навіть у цій на пів темряві можна було побачити якого не природньо блідого кольору її щоки. Вона без свідомості. Тільки зараз він це усвідомив, підхопив на руки, акуратно вклавши на дивані і включив нарешті світло. Перше що його здивувало – це власні пальці вимазані в крові. Не те щоб з ним таке траплялося вперше, тільки за сьогоднішню зміну йому тричі приходилось вимивати руки від чужої крові. Однак зараз він не на роботі. Здається розум його рухався зі швидкістю равлика і він знав чому – він не хотів визнавати, що за час їхньої розлуки з нею трапилося, щось погане.

Чорний костюм тісно облягав все тіло. Струнке … яким він і пам’ятав. Рвана рана від ліктя до зап’ястя, чимось нагадувала розквітлий мак. Йому потрібна аптечка, добре що в нього було все що може знадобитися для такого поранення. Вона це знала, тому й прийшла сюди. Він рухався з найбільшою швидкість, на яку було здатне тіло, однак йому здавалося що він пливе в кімнаті повній киселю. Руки діяли на автоматі, шукаючи все необхідне для того щоб зупинити кровотечу і зашити рану.

Акуратно розрізавши рукав чорної водолазки, він взявся промивати рану. Такі рвані сліди могли залишитися тільки від витягування чіпа… коли вириваєш його зі всіма щупальцями що під’єднані до кровоносних судин разом із живою плоттю. Від думки про це його ледь не знудило. Сліди від щупальців утворювали рвані смужки з зовнішньої сторони руки. Що її змусило таке зробити?

Він зупинив кровотечу і пальці з голкою в руках зависли в повітрі. Скільки раз він бачив поранення? Та безліч, по декілька випадків на день. Це була його робоча рутина: вогнепальні, ножові поранення – все немало значення, руки працювали злагоджено. Та люди яких він зашивав були йому незнайомі. Він повільно видихнув, намагаючись не думати про це і зосереджено взявся за роботу. Думки тікали в різні сторони, як перелякані овечки та він збирав їх докупи уявляючи, що зараз його нічна зміна в лікарні.

Закінчивши зашивати, він наклав пов’язку і тільки тепер відпустив думки з повідка. Що з нею трапилося? Судячи з липкого одягу, вона втратила багато крові. Скільки зусиль їй знадобилось щоб добратися до його дому, на окраїні лісу. Він згадав слова, якими зустрів її: «Чого прийшла?!». Тільки побачивши її силует, він одразу збагнув, що вона непросто так тут. І ця думка розізлила його ще більше. За ці довгі місяці жодного разу не спитавши як він, вона заявляється в його дім бо їй щось потрібно.

Зараз йому було соромно за свої слова і думки. Напевне їй нелегко було повертатися сюди і просити його про допомогу. Він приніс зі спальні пухову ковдру, потрібно її зігріти. І зробивши кілька уколів, вмостився на кріслі-гойдалці навпроти неї. Її стан був стабільний, тепер важливо вчасно міняти пов’язки і спостерігати щоб не підвищилась температура.