Вязниця

Слово Тортури 

У невеликому містечку Стоунвілл, на кінці якого розміщувалася стара в'язниця, ходили легенди про жахливі тортури, які відбувалися там багато років тому. В'язниця давно була покинута, але місцеві жителі завжди намагалися оминати її стороною, особливо вночі.

Одного вечора, коли місяць яскраво освітлював нічне небо, група друзів вирішила прийняти челендж і відвідати цю похмуру будівлю. Їх цікавило, чи справді привиди колишніх в'язнів досі блукають темними коридорами, і чи справді можна почути їхні стогони.

Вони зібралися біля входу, де важкі залізні двері були напіввідкриті, наче запрошуючи всередину. Легкий вітерець пронісся крізь двері, викликаючи мурашки по шкірі.

— Ну що, готові?" – запитав один із друзів, тримаючи в руках ліхтарик.

— Я не впевнена що це гарна ідея. Промовила  Ейла ховаючись за свого хлопця --- Кажуть що тут творились страшні речі.

—  Так особливо з с тими дівчатами котрих вважали відьмами  промовив Пітер піднявши ліхтарик до лиця

— Може ти відьма Ейла тому боїшся заходити ? 

Ейла вдихнула глибше і насупилася. Їй не подобалися жарти Пітера, але вона не хотіла виглядати боягузкою перед друзями.

— Ніяка я не відьма, — відповіла вона, намагаючись говорити впевнено. — І я не боюся. Просто думаю, що ми повинні бути обережні.

— Та годі тобі, — сказав Джейк, хлопець Ейли, обіймаючи її за плечі. — Це ж просто старі байки. Пішли, перевіримо все самі.

Група друзів увійшла всередину. Ліхтарики освітлювали похмурі стіни, вкриті павутиною і пліснявою. Важке повітря в'язниці було насичене запахом старості та забуття. Лункий відгук кроків віддавався по всьому приміщенню.

— Погляньте, — прошепотіла Сара, тримаючи ліхтарик над старою дерев'яною табличкою, прибитою до стіни. — Тут написано, що це камера для особливо небезпечних злочинців.

Пітер засміявся, але сміх його був нервовим.

— Мабуть, саме тут вони тримали тих "відьом", — сказав він, роблячи крок уперед.

Раптом вітерець знову пронісся коридором, змушуючи двері злегка заскрипіти. Ейла відчула, як її серце почало швидше битися.

— Чуєте це? — прошепотіла вона.

Усі завмерли, прислухаючись. Десь далеко ледь чутно було, як вітер грає з металевими дверима, але раптом пролунав слабкий стогін, який змусив їх усіх насторожитися.

— Це... це ж просто вітер, — сказав Джейк, хоча в його голосі відчувалася невпевненість.

— Може, нам краще піти назад? — запропонувала Сара, озираючись навколо.

Пітер усміхнувся, але його очі були широко розкриті від страху.

— Ні, ми ще нічого не побачили. Підімо далі.

Вони продовжили рухатися коридорами, все глибше занурюючись у темряву. З кожним кроком атмосфера ставала все більш гнітючою. Вони дійшли до старих дерев'яних сходів, які вели вниз, у підвал.

— Хто йде першим? — запитав Пітер, дивлячись на друзів.

Джейк кивнув і, взявши Ейлу за руку, почав спускатися. Інші пішли за ними, намагаючись не шуміти. Сходи скрипіли під їхніми ногами, додаючи страху.

Коли вони досягли підвалу, їх оточила ще густіша темрява. Ліхтарики майже не пробивали її, залишаючи багато невідомого попереду.

— Дивіться, там двері, — прошепотіла Сара, вказуючи на важкі дерев'яні двері в кінці коридору.

Вони підійшли ближче, і Джейк обережно відкрив двері. За ними виявилася невелика кімната, в якій стояли старі ліжка і столи. На стінах висіли ланцюги.

— Це, мабуть, була кімната тортур, — сказав Пітер, дивлячись на ланцюги.

Раптом Ейла відчула холодний подих на своїй шиї. Вона рвучко обернулася, але нікого не побачила.

— Ми повинні йти, — сказала вона, її голос тремтів. — Щось тут не так.

І в ту ж мить світло їхніх ліхтариків почало мерехтіти, а потім зовсім згасло. Вони залишилися в повній темряві, і знову пролунав той же стогін, але цього разу набагато ближче.

— Хутчіше звідси! — закричав Джейк, і вони, не роздумуючи, кинулися назад до сходів.

Відчайдушно пробираючись крізь темряву, вони бігли наосліп, спотикаючись і падаючи. Нарешті вони знову побачили слабке світло місяця на виході з в'язниці. Вибігши назовні, вони зупинилися, важко дихаючи, і обернулися назад.

Стара в'язниця стояла мовчазною, як і раніше, але всі вони відчули, що за ними хтось стежить.

— Більше ніколи сюди не повертаймося, — сказав Джейк, обіймаючи Ейлу, яка все ще тремтіла.

— Згоден, — прошепотів Пітер.

І вони разом пішли геть, залишивши позаду таємниці старої в'язниці, яка, здається, дійсно приховувала щось страшне.

Пізніше вечері  Ейла   доводила до ладу  своє довге руде волосся.Піймавши погляд і свого хлопця  яки гладив її чорного кота посміхнулася йому підійшла до нього мостилася біля нього

— Не страшно зустрічатися з відьмою? Її зелені очі блиснули

Джейк засміявся, але в його очах все ще було трохи тривоги після подій у в'язниці.

— Якщо ти відьма, то наймиліша з усіх, — відповів він, обіймаючи Ейлу.

Джейк засміявся, але в його очах все ще було трохи тривоги після подій у в'язниці.

— Якщо ти відьма, то наймиліша з усіх, — відповів він, обіймаючи Ейлу.

— Якби я була відьмою, то змусила б вас усіх слухатися мене, — жартома додала Ейла, намагаючись розвіяти напругу. Вона погладила кота, який муркотів у неї на колінах.

— Здається, цей кіт є твоїм вірним помічником, — сказав Джейк, посміхаючись.

— Може, і так, — відповіла Ейла, відчуваючи, як страх поступово відступає, поступаючись місцем теплу і затишку їхньої кімнати. — Іноді я  щаслива що від бабки мені дісталося тільки руде волосся і зелені очі, а не дар. Вона могла відчувати історію предмета тільки торкнувшись предмета чі будинку і. Я б не хотіла відчути те що відчували ті дівчата