Розділ 9

Кора відчула, як важливі ці слова для неї, і хоч сумнів і страх усе ще тримали її, вона почала шукати якийсь спосіб утриматися за те, що могла б взяти з собою. Її думки повернулися до родинної книги, яку вона так часто перегортала, шукаючи відповіді на питання, що залишались без відповіді.

— А можна я візьму з собою родинну книгу? — сказала вона, наче підсвідомо шукаючи щось, що могло б допомогти їй пройти цей шлях. — Можливо, вона дасть мені хоч трохи відповідів.

Чоловік у плащі на мить замовк, а потім, ніби обмірковуючи її запитання, відповів:

— Книга може стати важливим предметом на твоєму шляху, якщо вона містить те, що ти шукаєш. Проте пам'ятай, що, коли ти вирушиш туди, де світ може змінювати тебе, навіть книга не завжди допоможе залишити все на місці.

Кора задумалась, але внутрішній голос підказував їй, що родинна книга, з усіма її таємницями та історіями, могла стати тим зв'язком, який вона не могла втратити.

Вони стояли на пограниччі двох світів — між реальністю та тим, що ще було незвіданим. Кора відчувала, як кожна клітинка її тіла наповнюється хвилюванням і тривогою, але її погляд залишався рішучим. Вона стояла перед невідомим, і хоча її серце билося швидше, вона знала, що не може відступити.

Чоловік у плащі подивився на неї з розумінням у очах, мов відчуваючи її сумніви та страхи.

— Ти готова? — запитав він, його голос був спокійним, але в ньому звучала і важливість моменту.

Кора глибоко вдихнула, її погляд став зосередженим, і вона кивнула.

— Так, готова, — її слова були тихі, але в них було щось таке, що не дозволяло сумніватись.

Чоловік у плащі злегка нахилив голову, ніби уважно оцінюючи її рішучість, а потім, не сказавши більше ні слова, вказав рукою на темне, світлом огорнуте місце перед ними.

— Ну, тоді йди. Ось портал, що веде туди.

Кора зробила крок вперед, її серце прискорилося, але вона відчула, що цей момент вже неможливо повернути. Портал, як чорна врата, виблискував відблисками світла, наче чекаючи її. Всі сумніви наче зникли, коли вона зробила перший крок до нього, відчуваючи, як її доля, нарешті, починає розкривати свою таємницю.

Кора зробила крок до порталу, і відчуття всього, що було до цього, стало далеким, майже непомітним. Вона не могла бачити, що там, по той бік темної завіси, але серце підказувало їй, що це шлях, якому вона повинна слідувати. Кожен її рух здавався важким, мов рухати гірські камені, але в той же час — ніби зливалася з самим світом навколо.

Чоловік у плащі залишився на місці, його фігура темніла на фоні світла, що йшло від порталу. Всі його слова стали мовчанням, але в його погляді був спокій, що передавав Кори відчуття впевненості.

— Не оглядайся, — промовив він, як тільки вона наблизилася до порталу. — Ти не повинна сумніватися в своєму виборі.

Кора глибоко вдихнула, зміцнивши себе. Вона на мить замислилася, згадуючи всі питання, всі страхи, але зрозуміла, що це вже не важливо. Вона зробила ще один крок і, не озираючись, ступила в портал.

Мить пізніше, навколо все змінилося.

Світи, як шматки розірваного скла, розлетілися навколо неї, зливаючися в безліч світлих і темних барв. Її тільце тремтіло від незвичного відчуття, ніби час і простір не мали тут значення. Відчуття нестабільності наповнювало її, але вона вперто рухалась уперед.

Десь у середині цього безкрайнього простору з'явилося те, що вона не могла пояснити словами: звуки, що лунали з усіх боків, голоси, що ледь долинали до її свідомості. Всі вони змішувалися у хаосі, але все ж Кора відчула, що її серце, хоч і б'ється швидше, насправді стало частиною цього величезного потоку.

І раптом — вражаюче світло.

Кора опинилася в новому місці, яке не нагадувало нічого з того, що вона бачила раніше. Земля під її ногами була твердою, але не такою, як та, до якої вона звикла. Вона відчула, як холодне повітря обгортає її тіло, а небо, хоч і темне, було покрите зірками, яких вона ніколи не бачила.

Вона зробила кілька кроків, оглядаючись навколо, але нічого не змогла зрозуміти. Це місце було водночас знайомим і чужим, мов пісня, яку вона чула в дитинстві, але не могла згадати слів.

Кора обережно поклала руку на книгу, яку взяла з собою, відчуваючи в її шкіряній обкладинці тепло. Вона знала, що ця книга стане її провідником у цьому світі. І хоч у її душі була ще тривога, вона більше не сумнівалася. Вона була тут з певною метою, і нічого не могло її зупинити.

Кора стояла на місці, вдивляючись у нескінченне небо, яке переливалося від темних відтінків до м’яких, майже неземних відтінків світла. Повітря навколо неї було густим, наповненим таємничістю, але не зловісним. Вона відчула, як щось невидиме та величне оточує її. Це місце було іншим, ніж будь-яке, яке вона знала — це не було ні Землею, ні тим світом, що вона залишила за собою.

Вона зробила кілька кроків, але раптом із темряви почали виходити силуети. Повільно і невизначено вони наближалися, як якщо б йшли до неї з самого серця цього світу. Кора завмерла, серце забилося частіше, і вона стиснула книгу в руках.

— Хто ви? — її голос був спокійним, хоча серце відчувало змішані емоції: страх, цікавість, зростаюча рішучість.

Силуети зупинилися перед нею, і один з них зробив крок уперед. Вона помітила, що він — не зовсім людина, хоча його обличчя було розпливчастим і невиразним, ніби під покривом туману. Його присутність була одночасно знайомою і чужою, як хвиля, що накриває, але не залишає сліду на березі.

— Ти прийшла, Кора, — промовив він, і голос його був низьким і глибоким, з відтінком невідомої сили. — Але чи готова ти зрозуміти, що означає бути тут?

Кора відчула, як її серце стискається. Вона відкрила рот, щоб запитати, але слова застрягли на губах. Вона була готова до всього, але ця загадковість виводила її з рівноваги.

— Це місце змінює все, що ти знаєш про себе. Ти можеш прийти сюди, але чи готова ти залишити те, чим ти була раніше? — запитав інший силует, голос його був таким самим глибоким, але з м'яким відтінком, що здавалося, він говорив з розумінням і співчуттям.

Кора стиснула руки на книзі, і її погляд не зводився з темних фігур перед нею. Вона повинна була щось зробити, але що?

— Я прийшла, щоб знайти відповіді, — сказала вона, намагаючись знайти впевненість у своїх словах. — Я готова зрозуміти, хто я є, і що чекає на мене. І якщо це означає зміни, я готова.

Силуети знову обмінялися поглядами, і хоча вони залишалися тінями, Кора відчула, як їхні присутності впливають на її розум. Вона могла б сумніватися, але відчувала, що тут, у цьому місці, ніхто не мав права на сумнів.

— Ти не зможеш повернутися до того, що було, — сказав один з них, і в його словах було щось, що змусило Кору відчути, як її власне серце починає розриватися від важкого тягаря.

— Але це не єдине, що чекає на тебе, — продовжив інший силует. — Ти відкриєш портал до того, що давно приховане. Ти повинна прийняти все, що прийде, і навчитися користуватися тією силою, яку ти носиш у собі.

Перед нею розкрилася невидима сила, яка обвивала її, немов туман, і вона відчула, як усі її почуття зміщуються, змішуючись з новими емоціями, яких вона раніше не знала. Їй стало важко дихати.

— І що буде далі? — запитала вона, намагаючись втриматися. — Що я повинна робити?

Тінь перед нею зробила крок уперед, і Кора відчула, як її серце стискається від страху і водночас від розуміння. Вона була на межі чогось, що могло змінити її назавжди.

— Ти повинна прийняти свою сутність і взяти на себе відповідальність за своє майбутнє. І для цього ти повинна пройти через випробування, які змінять тебе назавжди.

Кора заплющила очі, розуміючи, що в цей момент все, що вона знала, стало частиною минулого. Вона повинна була бути готовою до чогось більше.