Розділ 5

Місяць пролетів, як один короткий подих, і для Кори він став часом великих змін. Вона не тільки адаптувалася до життя в академії, але й почала відкривати для себе нові межі своїх сил. Під керівництвом Анона, що став її наставником і одночасно захисником, Кора опановувала магічні практики, а також вдосконалювала бойові навички. Її життєвий ритм змінився: заняття в класах, тренування, дослідження стародавніх текстів і щоденні вправи наповнювали її дні. Спочатку було важко, але з кожним тижнем вона ставала все сильнішою і впевненішою в собі.

Одного ранку, після тренування, Кора повернулася до свого нового дому в академії. Вона закрила двері своєї кімнати, на мить опустилася на ліжко і зітхнула, відчуваючи втому в кожній клітині тіла. Але щось у повітрі видавалося особливим. Її погляд зупинився на вікні, за яким розкидався неймовірно красивий краєвид — величезні дерева з білими квітами, стародавні будівлі академії, що розташовувалися навколо, і невелике озеро внизу.

І тут знову почувся знайомий голос — голос Деметри.

— Кора! Ти навіть не уявляєш, як я скучила! — вигукнула вона, заходячи в кімнату, і підбігла до подруги, обіймаючи її.

Кора здивовано підняла голову, усміхнувшись, коли побачила Деметру в дверях. Вона одразу помітила, що її подруга виглядала так, наче повернулася з якоїсь важливої місії, а її сині очі світилися якоюсь таємничою енергією.

— Деметра! Що ти тут робиш? — запитала Кора, приголомшена її появою.

— Вітаю тебе з першим місяцем в академії! — сказала Деметра, посміхаючись, і поклала на стіл коробку з різними ласощами. — Я ж обіцяла, що святкуватиму твій успіх! Ти досягла цього, і я дуже пишаюся тобою!

Кора посміхнулася і подякувала подрузі за таку турботу. Вона відчула, що їй справді не вистачало таких моментів — простих, людських, без усієї цієї магії, сил і таємниць.

— Ти виглядаєш чудово! Як твої справи в академії? — поцікавилася Деметра, сидячи на краєчку ліжка.

— Звісно, тяжко. Але я вже почала пристосовуватися. — Кора подивилася на подругу і додала:

— Я навіть почала тренуватися з Аноном. Він сильний, і здається, має свою стратегію для всього, що ми робимо.

— Так, Анон — чудовий наставник. Але скажи мені, ти вже почала відчувати, як твої сили змінюються? Як твоя магія адаптується до нового середовища?

Кора задумалася, згадуючи свої тренування та відчуття, які з’являлися під час використання сили. Вона відчула, що її здібності стали більш чіткими, контрольованими, і це давало їй відчуття сили. Але ще не все було так просто.

— Так, я відчуваю різницю. Моя магія… вона не така, як у інших. Вона більш… гнучка, якщо можна так сказати, — відповіла Кора, поглядаючи в очі Деметрі.

Деметра з усмішкою кивнула, її погляд був цікавий.

— Це означає, що ти починаєш контролювати те, чого більшість навіть не намагається. — Вона тихо додала: — Ти унікальна, Кора. І з твоєю силою ти зможеш здолати багато.

Кора відчула, як ці слова зігріли її серце. Вона поглянула на Деметру і відчула, що незважаючи на всі труднощі, вона не самотня. Її друзі, її рідні — вони поруч, і це давало їй сили.

— Дякую, — сказала Кора, і раптом погляд її затримався на коробці з ласощами. — Але де ти була все це час? Це таке святкування! Я навіть не знаю, як це відсвяткувати!

Деметра посміхнулася, розвеселена, і поклала коробку на стіл.

— Ну, я була в світі вампірів у батьків, але я не просто приїхала, — сказала вона з таємничою посмішкою. — Зустріла когось.

— Ого, це серйозно? — запитала Кора, відразу помітивши, що Деметра несе в собі щось більше, ніж просто радощі.

— Так, серйозно. Його звати Ксандер, він вампір. І він насправді дуже… цікавий, — додала Деметра з легким зворушенням у голосі. — Не знаю, чи готова я ще до цього, але… щось в ньому є.

Кора розплющила очі.

— Вампір? Ого. Розповідай більше, я хочу все знати! — вигукнула вона, сидячи на краєчку ліжка.

Деметра посміхнулася.

— Ну, це довга історія. Але, думаю, ти скоро зустрінеш його сама, — додала вона, повільно підводячись.

Вони сміялися, і Кора відчула, як легкість повертається в її серце. Це був її перший місяць в академії, але він став важливою віхою у її житті — шляхом, який, без сумніву, був лише початком великої подорожі.

Після того, як Деметра залишила кімнату, Кора ще довго сиділа, обмірковуючи останні події. Її серце було переповнене емоціями від нових знань, тренувань, і, звісно, підтримки подруги. Але тут її думки перервав дзвінок телефону.

На екрані з'явився знайомий номер — це була її мама. Вона негайно відповіла.

— Привіт, мамо, — сказала Кора, і відразу ж відчула, як її серце розцвітає від знайомого голосу.

— Привіт, люба, — відповіла мама, і в її голосі було стільки тепла, що Кора відчула, як усі труднощі останніх днів розсіюються. — Як ти там? Як академія? Як ти почуваєшся?

— Ну, як тобі сказати... Все складно, але... — Кора трохи замовкла, обмірковуючи, чи варто зараз розповідати мамі про всі свої переживання. Вона глибоко вдихнула і продовжила: — Я справляюся. Все нове, важко, але... цікаво.

Мама одразу помітила невелике занепокоєння в голосі доньки.

— Коро я знаю, що це важко, — сказала мама, — Але ти завжди була сильною. Ти справишся. Просто не забувай про себе, про свої емоції. І якщо тобі тяжко, говори мені. Не бійся, я завжди на зв’язку.

Кора посміхнулася, відчуваючи, як слова мами заспокоюють її.

— Мамо, ти не уявляєш, як мені тебе не вистачає, — сказала Кора, закриваючи очі. — Тут дуже багато всього нового, і інколи я просто втрачаюся в цьому всьому. Але я намагаюся, я тримаюся.

— Я вірю в тебе, — мама трохи замовкла, її голос став м'якшим. — Я завжди поруч, хоч і далеко. Ти — моя гордість, і я знаю, що ти зробиш усе, щоб знайти своє місце. Але пам'ятай, навіть коли відстань велика, ти завжди моя маленька дівчинка. І я тут, щоб тебе підтримувати.

Кора відчула, як сльози знову набігають на очі, і вона швидко витерла їх рукою, намагаючись не дати емоціям взяти верх.

— Я тебе дуже люблю, мамо, — прошепотіла вона, і в голосі було стільки ніжності, що її слова звучали, як обіцянка.

— Я тебе також дуже люблю, — мама відповіла ніжно, але з такою силою, що Кора відчула це, навіть через тисячу кілометрів. — Не забувай, ти не одна. Я завжди з тобою, навіть коли ми на різних кінцях світу.

— Я знаю, мамо, — сказала Кора, зітхнувши. — І я дуже ціную твою підтримку. Спасибі, що ти завжди поряд, навіть через телефон.

— Ти — моя найдорожча, моя маленька дівчинка. І пам'ятай, якщо тобі буде важко, просто подзвони. Я завжди слухаю.

Кора кілька секунд просто мовчала, відчуваючи, як її серце наповнюється теплом від маминих слів. Вона ще раз глибоко вдихнула, відчуваючи, що сила йде від неї.

— Я тебе люблю, мамо, — тихо сказала вона.

— Я тебе також. Будь сильною, будь собою.

Дзвінок завершився, але Кора ще довго тримала телефон в руках, відчуваючи, як підтримка мами дає їй нові сили.