Розділ 4

Джина виявилася не такою сукою, як здавалося. Вона буває милою, коли від її сарказму не в’януть вуха. Вона дружить з Олівією ще з початкової школи, тому подорослішавши, ця парочка доповнює одна одну. Джина запальна і пробивна. Їй язик в рота не клади, а впевненості аж через край. Олівія біля неї як старша сестра: серйозніша і спокійніша. Поки мова не заходить за її слабкості — романтичні книги. Тоді вона стає такою милою і тендітною, що від раціональності в її словах і сліду не залишається. 

В Олівера з’явилася риса занудства, якої не було в дитинстві. Він може чіплятися до слів і видавати нікому не потрібні факти. Виправдовується, що його не дарма називають отим задротом з дебатів. Джина знайшла з ним спільну мову про уроки історії містера Сандерса, і його рум’яні щоки треба було сфотографувати. Спілкування з дівчатами йому, мабуть, бракує.

Ми з Френком виходили на перекур, через одного з його старших братів я можу купувати цигарки. Він пропонував мені ще й травку, але я поки не погодилася. Можливо, саме через траву в нього завжди такий піднесений настрій. Його рот не закривався ніколи, у більшості випадків це були якісь жарти. 

Саме Джина запропонувала напитися. Френк відразу підтримав її, Олівія відмовилася й отримала ярлик зануди. Я знизала плечима. Можливо, напитися — це саме те, що мені зараз потрібно. Олівер водив очима між Олівією й нами. 

— Не душни! — Джина взяла справу у свої руки. — Хедлі, у твоєму домі є книжки? Їх треба було закрити у бібліотеці й не випускати, поки все не прочитають.

— Це може звучати як покарання лише для тебе, — Олівія пускає очі під лоба. — Боже, я вип’ю з вами трохи, але цього разу сама будеш тримати своє волосся, коли блюватимеш.

— Тоді і я у справі, — Олівер стенає плечима.

— А я знаю, де мій недовітчим тримає свою колекцію алкоголю.

— То чого ми досі пили каву?

Іронічно, що це було в маминому кабінеті, хоча його типу кабінет раніше був там, де зараз зробили кімнату Джея. Смикаю за ручку, і коли вона вкотре не піддається, розумію, що мама замкнула свій кабінет і спальню від підліткової вечірки. Повертаюся в кухню і повідомляю, що недовітчиму не вдасться насолити. Джина встигає театрально схопитися за серце, та я висуваю алкогольну шухляду в кухні. Френк присвистує і виймає якусь почату пляшку. Запитує про лід і якусь газованку, щоб запивати. 

Олівія каже, що нас складе і від половини склянки намішаного рому, але ми встигаємо випити по цілій. Джина тягне всіх танцювати. Помітивши порожній погляд Френка, Олівія пояснює, що це в розумінні її подруги і було “напитися”.

Мені здавалося, що алкоголь мене геть не взяв, та вийшовши в зал, зрозуміла протилежне. Музика так вдарила в голову, що довелося схопитися за когось. Це був Олівер. Його лице ще більше почервоніло від алкоголю. Він повісив свої окуляри на комір футболки і дивився кудись прямо. 

Трек закінчився, кров у голові досі пульсувала. Коли повільно почався наступний, мені знадобилося досить багато часу, щоб усвідомити, що відбувається. Люди довкола розступалися, а музика ніяк не могла початися. Люди розбивалися парами, а музика і повинна бути повільною. Розглядаюся у пошуках знайомих лиць, і спершу бачу високу постать Олівера з дівчиною, чиє довге волосся розхитувалося в такт мелодії. Коли вони повернулися, я точно впізнала Олівію. Джина була трохи осторонь з якимсь незнайомим хлопцем. Я стою сама і знаю, що так і залишуся. Піднімаю погляд прямо і як магнітом натикаюся на силует темноволосого хлопця десь в іншому краю кімнати. Хтось постійно майорить перед очима, та Алекс нерухомо стоїть всього за кілька метрів, не зводячи очей від мене. Вже починає здаватися, що це лише у моїй голові, але поряд з ним з’являється інша темноволоса постать. Ільса бере його за руку і відводить трохи в сторону. Але крізь натовп я все одно бачу його жовту футболку. Ільса закинула руки йому на плечі. Торкаюся щоки. Подушечки пальців чомусь стають мокрими.

— Потанцюємо?

Спершу думаю, що мені почулося, та, повернувшись, бачу біляву голову Френка. Він затуляє Алекса, я ще раз киваю. Його руки так само незграбно торкаються моєї талії, як і мої — його плечей. На дотик він виявляється м’язистішим, ніж я думала. Ми починаємо повільно кружляти, ледь переставляючи ногами.

— Не вмію танцювати з дівчатами, вибач.

Нарешті дивлюся йому в очі. Френк вищий за мене лише на кілька дюймів, тому мені не доводиться задирати голову.

— То навіщо мене запросив? — посміхаюся.

— Хотілося набити комусь пику або потанцювати з симпатичною дівчинкою. Для початку вибрав другий варіант. 

— О, — лише видаю.

Все ж шукаю очима Алекса. Його футболка десь мелькає в полі зору разом з червоною сукнею.

— Коли буде моя черга дивитися в ту сторону, на ньому досі будуть руки тієї зміюки?

— Що?

— Якщо тобі стане легше, то він обіцяв, що припинить цей цирк.

— Про що ти зараз говориш? — тепер я точно зупиняюся.

— Ти подобаєшся мені, Хелен, тому мені нестерпно дивитися на… це, блять. Він мій єдиний друг, мене бісить, що він говорить одне, а продовжує робити інше. Поки він закінчить свої йобані експерименти, ти й дивитися на нього не захочеш. І мені знову доведеться бути подорожником.