Розділ 23

— Алексе, проведеш її зі школи?

— Звісно, міс Клінтон. Дякую, що підвезли, — Алекс відкриває двері.

— Я можу і сама доїхати додому, — бурчу я, та мене, звісно, ніхто не слухає.

Мама зітхає.

— Хедлі, — вона вимикає двигун. Алекс не встигає вийти з машини, коли вона продовжує: — Сподіваюся, ти ще подумаєш над моїм проханням?

Тягнуся до ручки, але вона не піддається з першого разу.

— Нема про що думати, я все сказала! — двері нарешті відкриваються, я виходжу й відразу йду.

Алекс швидко наздоганяє мене.

— Не можу не запитати. Про що ти маєш подумати?

— Вона хоче, щоб я допомогла вибрати весільну сукню.

— А ти не хочеш.

Я різко зупиняюся. Він повертається до мене.

— Ти зараз питаєш, чи хочу я сприяти одруженню своєї матері й того йобаного виродка?!

— Ти нічого їй не сказала.

Це прозвучало як ляпас. Набираю повні легені повітря і повільно видихаю.

— Ти не сказала своїй матері, за кого вона збирається виходити заміж. Ти не сказала своїй матері, що він зробив. Ти не сказала своїй матері, через що ти пройшла.

— А ти розказав своїй матері, через що ти проходив?!

— Хелен…

— Алексе! — шиплю я. — Я мала слабкість промовитися про це лише тобі, але це не означає, що ти маєш право мене дорікати цим, klar?! 

Його плечі опускаюся, він щось намагається знайти на моєму лиці.

— Ти не сказала цього навіть докторці Майєр? То який сенс з твоєї терапії?

— Якщо я сказала, що я не хочу про це говорити, це означає, що я не хочу про це говорити! Не хочу, ясно? Не хочу! — відчуваю, як мій голос починає ламатися, тому стишую тон. — Ти не маєш жодного права про це говорити. Я забороняю тобі коли-небудь згадувати це!

Він продовжував щось шукати на моєму лиці, поки наш погляд не зустрівся. І дивитися отак в його безмежні карі очі стає нестерпно боляче.

Тому я втікаю. Повертаюся й майже бігом наближаюся до свого навчального корпусу. Не знаю, чи Алекс залишився стояти на тому ж місці, чи намагався йти слідом. Чи, може, махнув рукою та пішов собі. Але якби я залишилася там хоча б на секунду довше, мені б довелося шукати розраду в його обіймах. 

Коли заходжу до своєї аудиторії, відразу бачу набридливе лице Люсі. Всі події вчорашнього дня раптово навалюють на мене, і не встигаю я переосмислити все, як її противний голос пронизує загальний шум класу.

— О, Хедлі! 

— Fick dich, verdammte schlampe!

Її лице застигає в нерозумінні, коли я проходжу повз. Але в цей момент мені було геть не цікаво, чи зрозуміла вона, куди я її послала. Бачу вільне місце за останньою партою біля вікна, сідаю туди. 

Пальці не припиняють тремтіти, зариваюся ними у волосся і обхоплюю голову. Якого біса Алекс вирішив, що може повчати мене життю? Чому він вирішив, що може диктувати мені, як далі жити? Він знає надто багато, не варто було йому це казати. Не варто нікому це казати, бо коли це…

— Привіт. Але якщо ти збираєшся і мене послати, то просто кивни, я піду.

Підводжу голову на Сем, яка уже сіла поряд.

— Що? Ні. Ні, я пр... Просто... Не знаю. У мене був жахливий ранок. 

— Мені, відверто кажучи, пофіг, чому ти її послала. Їй туди дорога. Я по іншій справі, — мої губи чомусь розпливаються в посмішці.

— Слухаю.

— Майже випадково дізналася, що ти вмієш малювати. Пам’ятаєш, я казала про Ільсизм? Для мого задуму треба логотип. Я накидала кілька ідей, але руки трохи не з того місця виросли.

— Почекай, ти зараз серйозно?

— Цілком. Я намірена зацькувати цю сучку.

Стримую сміх. А мені це до вподоби.

— Я у справі.

***

На великій перерві Олівія затягує мене в їдальню, розповідаючи про важливість регулярного збалансованого харчування. Ми сідаємо за столик лише удвох, і мене дивує, що Олівії більше нема з ким сидіти.

— У самому центрі сидять лише клішовані popular people, — вона киває на Ільсу. — І то, до речі, їхня колишня крута компанія. Вони вдають, наче досі ті самі, але насправді розпалися ще до Нового року через той скандал.

— Скандал?

Олівія застигає, її губи навіть трохи розтуляються від побаченого.

— Він повернувся?.. — ледь чутно вимовляє вона. 

Я намагаюся зрозуміти, кого вона побачила. Спочатку мої очі помічають яскраво-біле волосся Френка і біля нього натрапляють на темну постать Алекса. Вони стояли вдвох і дивилися на нас через половину приміщення їдальні. Френк киває в нашу сторону і починає наближатися, Алекс надто помітно зітхає і слідує за ним.

— Це той хлопець, біля якого не можна дихати, якщо не хочеш вибісити Ільсу.