Розділ 1

Весна. За вікном співають пташки. Прекрасна пора року. Ти прокидаєшся від промінців сонця, які заглядають до тебе через вікно. Весь світ покрився білим цвітом дерев. Повертаєш голову й біля тебе лежить твій коханий, з яким ти нереально щаслива, ти розумієш, що зараз він сенс твого життя.

Я потихеньку розплющила очі й подивилася на Юру. Який він милий, коли спить. Я обережно цілую хлопеця і йду в душ. Після душу я виходжу з ванної кімнати й бачу, як мій хлопець стоїть біля плити й щось готуючи, підспівує собі під ніс. Тихенько підходжу до нього і кладу голову йому на плече. Він обертається. Цілує мене в маківку.

— Доброго ранку кохана! — усміхаючись, каже мені Юрко.

— Доброго, сонце! — відповідаю йому я.

Хлопець поставив на стіл яєчню з беконом. Як же я обожнюю його їжу.

— Дякую, — сказала я й ми почали їсти. Після нашого сніданку ми пішли одягатися до університету.

Ну що ж. Настав час мені представитися.

Мене звати Аліса. Мені 20 років. Зріст у мене 174 см. Навчаюся в університеті на журналіста. Мрію працювати за фахом та брати інтерв’ю у відомих людей. У мене руде волосся, карі очі та добра посмішка. Також я зухвала. О, якщо мене хтось бісить, то краще йому до мене не підходити. Наче все. Точно, я не з багатої сім’ї, але й не з бідної. Ось тепер розповіла все.

Коли я та Юра одягнулися ми вирушили до університету. Оскільки від квартири йти не далеко й ми ще маємо достатньо часу, ми вирішили прогулятися весняними вулицями. Люблю весну. Для мене це дуже романтична пора року. Навколо все гарно. Це дає неймовірну мотивацію творити та робити щось.

Ось ми вже біля університету. Як на мене, то наш університет дуже гарний. Його дизайн, як усередині, так і зовні, так і манить до себе, а як круто сидіти на лавці біля дерева і слухати спів пташок або читати книгу. Мої думки перервав Юра.

— Алісо, — говорив він і махав рукою перед моїми очима.

— Що?

— Ти знову зависла, — сказав хлопець і посміхнувся.

— Вибач. Просто весна — чудовий час. О, як гарно, — сказала я й почала крутитися. Тут моя нога зацепилась за іншу і я мало б не впала, якби не Юрко.

— Воу, обережніше балерина, а то так і ногу зламати можна.

— Намагатимусь, — засміялася я. — А тепер, наздоганяй мене, — знову сказала я й почала тікати від Юри. Спершу він не зрозумів, але потім почав бігти за мною. Я сховалася за деревом. Хлопець тихенько підійшов до мене і притис до дерева.

— Ну ось ти й попалася, — сказав мені мій коханий і глянув на мене своїми блакитними очима. Його погляд. Він пробирає кожну частинку мене. Цей погляд, зводить мене з розуму. І все ж кохання неначе, якась хвороба. Пробуджує в тобі незрозумілі почуття й заряджає енергією. Він наблизився до моїх губ, і ми злилися в поцілунку. Такому ніжному та щирому.

— Я кохаю тебе, шалено, — сказала я й подивилась йому просто у вічі.

— Я знаю, теж кохаю тебе, — сказав він і обійняв мене. Ось ця мить, у якій, здається, що весь світ зупинився й тобі для щастя більше нічого не треба. Тільки він усе твоє. Нашу любовну ідилію перервав дзвінок на пару. Юрко пішов на свою, а я на свою.

На парі нам сказали, що ми матимемо практичне заняття, на якому ми мусимо взяти інтерв’ю у відомої людини. Викладач кожному з нас назвав прізвище людинуи, у якої ми маємо взяти це інтерв’ю. Комусь попався співак, комусь відомий хореограф, деяким, навіть депутати, комусь бізнесмени, а мені попався якийсь Андрій Ісаєв. Хто він такий, я навіть не маю уяви. Вирішила запитати в одногрупниці, хто він такий і чим він такий відомий.

— Катю, — пошепки сказала я.

— А? — так само пошепки відповіла мені вона.

— А хто такий Андрій Ісаєв?

— Аліс, ти серйозно не знаєш, хто він?

— Ні, а маю?

— Андрій Ісаєв — великий бізнесмен. Власник компанії мобільних тарифів «Global». Також він найбажаніший холостяк країни. За свої 22 він багато в житті досяг, не те, що деякі. Тож тобі подруга пощастило.

— Нічого собі.

Усі інші пари пройшли нудно. Коли я прийшла додому, Юри ще не було. Я вирішила приготувати щось поїсти. Взявши гроші, я пішла до супермаркету. Дорогою до магазину я зіткнулася з якимось хлопцем.

— Обережніше дівчино, — сказав він, поправляючи свій костюм.

— Це я маю бути обережнішою? Це вам потрібно дивитися, куди йти, а не в телефон. Нахаба! — зухвало відповіла йому я.

— Зухвалість зменште, мадам, — підморгнув він мені й пішов.

— Хам! — крикнула я йому слідом і пішла в магазин.

Коли я прийшла додому із продуктами Юра вже був удома. Я ж співаючи пішла на кухню й розклала продукти в холодильник.

— То що ж приготувати? — запитала я сама себе.

Після довгих роздумів я вирішила спекти курку і зробити картопляне пюре. Через годину я закінчила.

— Юрко, їсти.

— Іду, — відповів мені хлопець і, як кінь прибіг на кухню. — Ммм, як смачно пахне.

— Сідай.

Після вечері Юрко подякував мені й пішов, а я все ж таки вирішила подивитися, хто такий Андрій Ісаєв. Коли я вела його ім’я й подивилася зображення, я побачила того самого хлопця, якому наважилась нагрубити.

— Чорт! — гукнула я на квартиру.

— Аліс, усе добре?

— Так.

Я вирішила прочитати про нього завтра, а зараз спати. Завтра новий день та нові емоції.

Сорі за помилки, я ще вчуся. Якщо вам подобаються мої короткі романи, будь-ласочка поставте зірочку. Вам не важко, мені приємно. Також ділиться своїми думками в коментарях, я буду більше бачити помилки.

Щоб відслідковувати новинки, тисніть відстежувати автора. Усіх цьомкаю с: