Пролог

– Моя наївна Марта, думала, що розумніша за мене і я не здогадаюсь, що ти замислила? – Його холодні пальці торкнулись її тонкої білосніжної шиї. – Мене не проведеш. Надто самовпевнено було думати, що зможеш провернути все за моєю спиною. Хіба ти ще не зрозуміла з ким маєш справу? Мене не так легко здолати, я надто довго був ув’язненим, щоб дозволити тобі повернути мене у місце мого заточення.

 Жінка тремтіла всім тілом, намагалась приховати свій страх, та чітко усвідомлювала, що на неї очікує. Серце вистрибувало з грудей, страх сковував думки, в яких вона не покидала надії відшукати вихід із пастки в яку потрапила.

 Здавалось, повітря навколо вібрувало від напруженої до межі ситуації. Марті не хотілось вірити, що програла у цій жорстокій грі на виживання. Невже більше ніколи не зустрінеться з тим, кому віддала своє серце, кого покохала до нестями. Не хотіла усвідомлювати, що прирекла його на вічне поневіряння. Розуміла, що зайшла надто далеко, не залишаючи собі жодного шансу на порятунок. Програла боротьбу, не змогла виправити те, що накоїла. Гіркота поразки ятрила душу й розривала серце на шматки. Була надто самовпевненою, щоб відчути, що зло весь цей час було зовсім поруч: спостерігало, вивчало, готувалось до нападу. Воно провчило Марту, відбираючи найдорожче, що було у її житті.

 Тепер вже вона була бранкою. Блукала у місці, з якого випадково звільнила його, без жодного шансу все виправити. Тепер її душа навічно належала злу, як й усі ті нещасні, яких вона прирекла на таку ж участь. Хіба могла колись подумати, що все так обернеться. Що доведеться розплачуватись за гріхи, яких могло б не бути, які робила, щоб врятувати коханого. Принаймні, вона в це вірила.

 Якби він тільки знав, на що їй довелось піти, мабуть, більше б не дивився на неї з таким обожнюванням.

 Місце, в якому тепер жила її душа було просочене відчаєм, страхом, болем. Все навкруги, здавалось, намагалось її знищити. Забирало віру у краще майбутнє, надію на допомогу й любов, яку ніколи більше не пізнає. Та водночас не дозволяло загинути, щоб могла сповна насолодитись своїм покаранням за нікчемні спроби все виправити.