Глава 26

 З важким серцем та тривожними думками Одріон переступив поріг дому Втіхи. Скільки ночей раніше тут провів-незлічити, але це все було до неї.
 Звісно, він як найвагоміший представник свого роду не зобов'язаний виправдовуватись перед Леяною, але тепер картав себе за зволікання. Бажання вберегти це ніжне створіння від усіх перепетій та бід його молодості, оберненулось лихом. 
  Після  зникнення Денейли, першої дружини, життя молодого дракона перетворилось на пекло.Колись  вірний друг, Живер тепер став запеклим ворогом звинувативши у вбивстві.  Тоді був суд самим імператором,теж досить добрим знайомим ще з академії. Покарання на диво  було не зовсім жорстоким, просто зіслали на найвіддаленішу заставу  охороняти кордон біля Туманних гір,попередньо відібравши усі, й так не багаті, землі, що досі належали його сім'ї. 
  З початку він дивувався такому прийому імператора, але згодом, роки проведені в ізоляції дали про себе знати. Прокляття батька поширилось і на нього,з першу це були миті  неймовірної люті, згодом вони ставали все довшими, проміжки все меншими. Бажання випустити внутрішнього звіра щоб руйнувати та спопеляти все на своєму шляху, було дуже сильним. 
  Тоді й довелось звернутись до такого способу як відвідини будинку мадам Кеалерейн, хоч й не було доволі приємним заняттям. Та серед  молодих аристократів це не вважалось чимось не достойним, навпаки, до одруження по-декуди заохочувалось щоб вже потім вести спокійне, розмірене сімейне життя. 
  З моменту втрати батьків, це стало мрією всього життя, прагнення віднайти своє щастя вело крізь роки. Одного чудового дня,  таки зустрів її в будинку свого друга. Весела й грайлива дівчина швидко привернула увага, але на жаль для неї він був тільки хорошим приятелем. 
  Дракон  зачаївся в очікуванні моменту, коли зможе відкрити своє серце. Та їхню родину спіткало страшне горе-померла друга дружина лорда Фердинанда, мати Денейли. Горе та біль затуманили розум юної дівчини і вона почала шукати порятунок від туги у вивченні заборонених книг. 
  Темна магія обіцяла безмежну владу, нев'янучу красу, незліченне багатство та вічну славу в обмін на безсмертну душу,а якщо додати ще й розбите серце то не дивно, що так легко піддалася спокусі. 
  Коли ж усі її спроби виявились марними то мало не вкоротила собі віку. Саме  драконяча суть врятувала від смертельних опіків його тіло, коли рятував з вогню. Здається, що тоді щось у ній змінилося,після довгих діб агонії та болю, щось надламалось і вже не зрослось як до того,не стало одним цілим.
  Слова про кохання сприйняла досить стримано, можна сказати сухо і відразу  погодилась. Батька теж не довелось довго вимовляти, можливість спекатися норовловивої дочки гріла його душу, тому весілля не відкладали на довго. 
  Але радість була передчасною, а щастя молодят не довгим. Вже через два тижні , після повернення в родовий маєток, він застукав Денейлу за кривавим ритуалом. І хоч цього разу, жертвою була якась чорна птаха, молодий лорд не бажав ганьбити свою честь найменшим натяком на таке захоплення дружини. 
  Слова не злякали її, ховаючись в гущавині лісу, продовжувала свої лихі вчинки. Терпець увірвався, коли у найближчому селі зник маленький хлопчик, років п'яти. Вбиті горем батьки вважали, що дитину роздер дикий звір,але в його голові крутились інші здогадки, набагато жахливіші. 
  Одріон знайшов дружину за межами замку, біля стрімкої скелі. Тихо щось мугикала під носа, збираючи квіти у кошика. Помітивши чоловіка, різко зупинилася і почала чекати коли ж підійде ближче. 
-Денейла, - звернувся до неї, щиро молячись про себе щоб все виявилось не правдою, - у місцевого коваля зник син. Ти ще не чула цю новину? 
-А мені яке діло? - без вагань відповіла, - Хай би до лісу не пускали,ці селяни геть розпустилися! 
-Завдяки їм та їхній праці ти живеш без турбот, їсиш та п'єш все, що забажаєш!
-А ти ні? - обережно відступила кілька кроків на зад, наближаючись до краю, а там глибоке та  урвище,-Уся суть їхнього життя в тому щоб служити нам. З цими селюками й сам став таким - жалюгідних, хоча, чого чекати від сина зрадника? 
  Він відчував як починає швидше текти кров, як вона вирує, як рветься на зовні злість, а разом із нею звір. Як розриває свідомість на дрібні клаптики. 
- Я думала, ми трохи тут побуемо й повернемося у столицю. Будемо їздити на бенкети, ходити в театри, гуляти в парку, а зараз  бачу як ти прикипів до цих слабаків і розумію, що всього цього не буде. 
  З очей бризнули сльози, стало шкода її і лорд спробував обійняти щоб заспокоїти. Ніжно торкнувся волосся та міцно стис в обіймах. 
-Ми обов'язково поїдемо, - тихо промовив, внутрішній вогонь поволі згасав, - до твого брата. Думаю Живер буде радий нашому візиту. 
-Мабуть.-тонкі жіночі руки обвили  шию, а пристрасний поцілунок геть обезброїв. 
   Одріон не відразу зрозумів, що вони помінялись місцями де стояли.Раптом, вона промовила якесь заклинання і його тіло скувала невідома сила, єдине на, що спромігся так це стояти й дивитись,цілком усвідомлюючи все, що відбувається. 
-Але вже без тебе, якось обійдуся, любий.- щосили штовхнула і страшна посмішка намалювалась на прекрасному обличчі. 
  Такого підступного вчинку не чекав, це гірше за зраду, гірша тільки смерть.Кілька секунд і відчай опанував ним. Та, яку він клявся оберігати та захищати, тільки-що замахнулась на його життя. 
  Той, що так довго сидів в найтемніших закутках свідомості, вирвався і зараз його бойовий клич, розрізав її навпіл, пробиваючи собі шлях на волю. Пекучий біль пронизав все тіло і не людський крик пролунав з грудей. Все навколо потемніло. 
   Це було чудове, незрівняне відчуття!Кожен рух давався так легко,  впевнено і  здається літати зовсім просто. Воно наповнювало кожну клітину життєдайною енергією, даруючи відчуття блаженства. 
  Над прірвою здійнявся в небо неймовірних розмірів крилатий дракон. Його луска була матово-чорною з фіолетовими переливами, вздовж хребта простягався ряд із колючими шипами різних розмірів,утворюючи на голові корону. 
  Вертикальні зіниці, жовтого кольору, невпинно стежили за своє жертвою, що саме  зараз дістала, з-під зірваних квітів,товстеньку книгу з потертими краями. Вона швиденько почала її гортати і нарешті знайшла потрібну сторінку. 
-Заклинаю, тебе дракон, найдревнішою силою землі - покорятись моїй волі! Сила тіні править тобою! 
  Ще кілька раз повторила, але він ніяк не реагував, лиш мовчки нависав над нею, розмахуючи шкіряними крилами, що закінчувалися довгими загнутими кігтями. Біля його шиї з'явилась пара вогняних кілець, але було досить  кількох рухів щоб розвіяти їх. 
  Голосно заревівши, кинувся  на жіночу фігуру, вивергаючи  з пащі смертельне полум'я. 
  Денейла на силу встигла виставляти захисті бар'єри і запустивши у відповідь енергетичну кулю, що мала на деякий час затримати його, кинулась тікати в бік замку. 
  Вбігши у внутрішній двір, заповнений воїнами та іншими слугами, почала кричати, що лорд обернувся драконом. Налякані до смерті, усі ринули в будівлю,зминаючи під ноги слабших, крики і зойки поранених лунали звідусіль. 
  Вона вважала, що таким чином зможе відволікти увагу крилатого, а сама тим часом осідлавши найшвидшого коня, мчала в напрямку лісу,намагаючись заховатись в тіні розлогих дерев. 
  Деякий час її переслідувач дійсно кружляв навколо замкових стін, рясно поливаючи їх своїм полум’ям. Та мабуть зрозумів, що його жертви тут не має і зробивши в небі ще один круг, ринув вслід за нею. 
  Він швидко віднайшов втікачку і ось вже зовсім близько, здається ще одна мить розділяє їх. Бачить як дівчина, на ходу зістрибує та біжить до кам'яних брил, що лежать на невеликій галявині. Розбиває об найближчу каменюку якийсь флакончик, шепоче заклинання і з-під ніг, по землі розповзаються дивні візерунки.Вони спалюють траву, що не встигає й загорітись як перетвоється на попіл, та нарешті утворюють коло. Раптом все сяє  сліпучо-білим світлом, що нестерпно ріже очі, неймовірно потужна сила відкидає дракона на зад, де під вагою тіла ламаються дерева.