Глава 19

Так дивно… сидіти поруч із ним у машині, спостерігати за кожним його рухом, відзначаючи про себе кожну дрібницю: як він тримає кермо, як дивиться на дорогу, як кидає на мене короткі погляди. Його запах, профіль, його суто чоловіча впевненість діють на мене магнетично. У думках крутиться розповідь Роджера, а серце відгукується поцілунком Кріса. Все стало заплутуватися ще більше, вістря ножа, яким я йду – стало ще гостріше, емоції печуть сильніше, і десь між цим усім тріпоче бажання зізнатися, розповісти йому всю правду. …Але я боюся. Боюся, що він виявиться таким самим непримиренним та непробивним упертим чудовиськом, як Роджер, готовим заради принципів наплювати на чуже життя.

 Чому він прийшов? Чому погодився провести зі мною час? Я йому подобаюсь чи таким чином він хоче відвадити мене від Макса? Хочеться поставити йому всі ці питання, але я не впевнена, що почую правду. Я тільки відчуваю, що Роджер і Крістофер мають свій особистий «темний бік місяця», на якому дуже глибокі кратери.

- Дивишся і мовчиш, - порушує він тишу, і я вкотре відчуваю, що мені подобається його голос. - Іноді я жалкую, що не вмію читати думки. Ти дуже сумна, Таїсо.

- А сумні дівчата напружують хлопців, з ними тяжко та нудно. Набагато простіше проводити час з безтурботними «запальничками» не надто розумними, але й не надто дурними, симпатичними, щоб не соромно було показатися з ними в клубі, розкутими, щоб у ліжку було теж у кайф, і певною мірою пофігістками, щоб, коли ти їй скажеш: «знаєш, щось якось все набридло, давай розбіжимося», вона поставилася з розумінням.

- Все залежить, які у хлопця цілі. Зараз ти приблизно описала образ подруг мого брата, але не моїх, - усміхається Кріс. - Ти, напевно, дивуєшся з чого це раптом я приперся до тебе. Як і я дивуюсь твоїй пропозиції поїхати разом. Тому ми у рівних умовах.

- Ні, ти більш загадковий, - знизую плечима і знову чую його тихий сміх.

- Це не так.

Мені хочеться до нього доторкнутися і тому мені здається, що я ненормальна. Тому що тільки божевільна може думати про те, як це прокидатися поряд із ним, кутатися в його обійми, цілувати його посмішку. Адже дівчина, яку вони не поділили з Роджером, все це відчула на собі, і я впевнена – вона кохала Кріса. І цілком можливо, що він теж дуже сильно її любив, і трагедія, що трапилася, роздробила його серце і вирвала душу. Пізніше Кріс зміг зібрати себе по шматочках, але деяких шматочків він так і не знайшов, тому досі почувається зламаним.

- Таїсо, я можу тебе дещо попросити? Розкажи мені про себе.

- Тільки якщо ти розповіси мені про себе. Я за рівні умови, містере Марлоу. Але якщо ми й зважимося на цей експеримент, то лише після візиту до боксерської груші. Тут поверни ліворуч, за сто метрів буде стоянка, там можна буде залишити машину.

Він не відповів, але я відчуваю, що Кріс засумнівався, чи варто йому вивертати переді мною душу, розкриватися перед чужою, по суті, людиною. Мене хвилює те, що він йде зі мною, зовсім поруч, я навіть відчуваю торкання його руки під час ходьби. У дверях сталася затримка, Кріс збирався відчинити їх переді мною і пропустити вперед, я спіткнулася на порозі, йому довелося підхопити мене, і ... наші очі зустрілися на дуже близькій відстані. …Жоден хлопець мене ще так не хвилював, щоб від кінчиків волосся до п'ят мене пронизувало імпульсами, немов через мене пропустили слабкий струм.

- Завжди забуваю, що тут високий поріг. Спасибі, - бурмочу, поправляючи волосся. – Наочний приклад того, що наше суспільство потребує джентльменів.

Він знову промовчав, склав свої гарні губи в поблажливій усмішці і подивився на мене якимось дивним поглядом. Здається, я теж починаю шкодувати, що не вмію читати думки. Його думки я б із задоволенням підслухала.

У цей час у клубі майже нікого, але як завжди смердить потом, старими гумовими матами та пилом. І Дік незмінно сидить на своєму улюбленому стільці, ткнувшись у газету. Але почувши наші кроки він одразу скинув свою сиву голову:

- Кого я бачу! Крихітко Тай! Сто років тебе не бачив навіть почав сумувати, - скалить він свої білі зуби. - Подумав, що ти вийшла заміж або поїхала туди, де легше дихається.

- Привіт, Діку. Куди я подінусь із Нью-Йорка. Настав час випустити пару – і ось я тут. Моя груша на місці?

- А то! Старенька готова тримати удар. А це хто в нас? Чоловік, коханий чи охоронець? - Окидає він поглядом Кріса.

- Знайомий, - недбало кидаю у відповідь та йду вибрати рукавиці. Тому що на даний момент не існує визначення, хто такий Крістофер. Я чую, як вони, знайомлячись у мене за спиною, потискають один одному руки, Дік ляпнув жарт у жанрі свого улюбленого чорного гумору, але коли рука Кріса ковзнула по моїй талії ... я завмерла.

- І яка моя роль? Мені теж лупити грушу? – його тихий оксамитовий голос м'яко торкається мого слуху, миттєво пробуджуючи моїх божевільних мурашок.

- Ні, ти її триматимеш і дивитимешся на мій лютий вираз обличчя. Ти маєш сильні руки, Кріс Марлоу?

- Думаю, що так. …Відбувається щось для мене незрозуміле, Таїсо.

- В сенсі? - Обертаюся і тут же потрапляю під владу його погляду. Нерозумно стояти ось так близько один до одного, торкаючись тілами ніби ми коханці. А ще казали, що Кріс дівчатами не цікавиться, що їм немає місця у його житті, що скоріше він робот, ніж людина. То чому його рука все ще лежить на моїй талії?

- Тобі якимось незбагненним чином вдається дурманити мою свідомість. …Добре, буду чесним. Я хочу провести з тобою ніч, - ні, він не збентежений і зовсім не спантеличений, його погляд твердий і, як і раніше, впевнений. Ого, оце заявочки. - Тільки не треба одразу бити мене по обличчю.

- Чим далі – тим цікавіше. Підозрюю, що у твоєму розумінні «провести ніч» це не музику разом слухати?

- Правильно. Ти розбурхуєш у мені дикі пристрасті і мені важко чинити їм опір.

- Це не схоже на комплімент. Ти дуже ризикуєш, заявляючи це дівчині у боксерських рукавицях. Виявляється, ти не лише чесний, а ще й сміливий. Сподіватимуся, що ти ще й порядний, що ти зможеш угамувати свої фантазії, бо я теж буду з тобою чесною. Ти мені подобаєшся, але я не збираюся з розгону стрибати у твою постіль. Домовилися? - червонію, але погляд не відводжу, дивлюся прямо в очі, намагаючись запам'ятати вираз його обличчя. У цей момент він невимовний, і в якомусь розумінні прекрасний.