Глава 8

— Ти що зібрався довести мене до палати? — Шиплю Роджеру, який продовжує крокувати поруч зі мною наче прив'язаний. Його зізнання ніяк не йде в мене з голови і, здається, навіть волосся досі дибки. Хочеться якнайшвидше його позбутися і прийти до тями.

— Не лише довести, я збираюся провести з вами час, — його інтонація звучить як вирок. Він так вирішив і хрін його тепер переконаєш. Те саме написано і на обличчі. Сперечатися, лаятися та закочувати істерику марно. Що ж задумав мій особистий диявол?

Заходимо до Амаї разом, і черепашка навіть не дивується, вона дивиться на мене з претензією, чекаючи на пояснення. Розумію тебе, моя радість, я теж злилася б.

— А ось і ми. Подивись, сьогодні мені вдалося впіймати твою сестру-бунтарку, — першим заговорив Роджер, широко посміхаючись. Хоч до ран прикладай. — Як настрій, кучерику? До тебе забігав твій герой?

— З самого ранку. Ти знову заплатив йому? — Суворо супиться Амая, але спілкується як зі своїм, без напруги та з дитячою зухвалістю. Боже, невже йому вдалося перетягнути її на свій бік. — Уявляєш, Таїсо, твій ... чоловік, — слово «чоловік» вона особливо виділяє докором. — Дав учора Ділану сто доларів, щоб той пропустив щоденне читання. А сьогодні Ділан примчав до мене блідий та переляканий, приніс мені шоколадку і обіцяв почитати після обіду. Шоколад я віддала медсестрі, а йому сказала, що терпіти не можу, коли мені брешуть! Ясно вам?

— Та я й не брешу, — знову випереджає мене Роджер. — Кажу ж, не платив я цьому сопляку. Просто пообіцяв вуха відірвати.

— У цьому весь Роджер, черепашко. Вибач, що не розповідала, не хотіла напружувати, наші із ним стосунки важко пояснити. Адже я обіцяла, що вирішу проблему, і я її вирішила.

— Він вирішив, а ти хотіла зробити дурість, — заявляє вона, і я, як підкошена, падаю в крісло.

— Роджере, трясця твоїй матері, що ти їй тут наплів?

— Розповів малій правду. Але з огляду на її вік я звичайно ж намагався підбирати слова. І тепер вона злиться на нас обох, — знизав плечима Роджер. — Ось тільки перед операцією шкідливо сопіти, метати іскри та складати губки трубочкою. Амає, я вигадав як підняти тобі настрій. Запросив до тебе в гості дуже популярного виконавця, дівчатка з брекетами через нього з розуму сходять.

— Йому ти теж пообіцяв вуха відірвати? — пилю поглядом це підступне чудовисько. — Роджере, які ще в чорта гості? Операція за дві години я просто хотіла побути з сестрою.

— Просто тримати її за руку та примушувати себе посміхатися з оптимізмом? Досить вже всього цього. Пошепочитеся після, коли операція залишиться позаду. А зараз потрібен драйв. Я маю рацію, міс молодша колючко? — Так, я явно програю це змагання. Бо черепашка посміхнулася й згідно кивнула головою. Вона посміхнулася Роджеру! — Готова зустріти Балабола? — І під радісний вереск моєї сестри, він натиснув кнопку на телефоні.

Через всі наші проблеми та круговерті я вочевидь відстала від життя, бо я й гадки не мала від кого фанатіють підлітки і хто такий Балабол. І завдяки Роджеру мені надалася можливість дізнатися, послухати молодіжний реп і… насолодитися щасливими посмішками моєї сестри, яка на всю підспівувала цій зірці, який влаштував в палаті приватний концерт. Амая брала у нього автограф, змушуючи цього хлопця розписуватись у її блокноті, на чохлі телефону і навіть на руці, яку вона пообіцяла не мити. Протягом години мене кілька разів щось боляче кололо в серце, якась дивна суміш почуттів: ревнощі, злість та відчайдушна надія. Все-таки я злюся на Роджера і Кріса, і вже навіть не зрозумію на кого більше, ревную Амаю до… мого чоловіка-деспота і сподіваюся, що операція пройде успішно, і що через кілька років, можливо через п'ять чи десять, натовпи фанатів теж мріятимуть про її автограф. …Адже Роджер пообіцяв вкласти кошти у її талант, у її мрію. Паршивець знає на які точки натискати.

Коли медсестри почали готувати її для перевезення в операційну, я вперше не знайшла що сказати, хоча мала б, але сказано було вже так багато. Я просто міцно стиснула її маленьку долоню і підбадьорливо кивнула, боячись розплакатися.

— Повернуся і ми з тобою поговоримо, — промовила Амая, намагаючись зобразити суворий голос нашої мами.

— Будь впевнена, я буду тут. Навіть готова отримати від тебе прочухана, — усміхнувшись неслухняними губами знову трясу головою і проводжаю очима її візочок до кінця коридору. І тільки потім дозволяю собі схлипнути, здригаючись всім тілом.

— З нею буде все гаразд, — стискає мене за плечі Роджер, підійшовши ззаду. – Причин для хвилювань немає. Лікарі мене твердо запевнили.

— Це нормальна людська реакція, Роджере, переживати за близького. А ти справді їй все розповів? Навіть про свій клуб? — Повертаюся до нього. Сарказм, до речі, дуже розсіює стрес.

— Який сенс розповідати про те, чого нема. Я його продав, щоб тобі не було до чого причепитися, — ну звичайно, диявол завжди на крок попереду. — А знаєш, тобі краще накидати список претензій, щоб я міг швиденько відзвітувати по всіх пунктах. Таїсо, у мене до тебе є одне логічне питання. Давай побалакаємо трохи, відволічу тебе від дурних переживань. Ти думала, чим займатимешся після одужання Амаї?

Спочатку мені хотілося відповісти якось уїдливо, показати характер, але в результаті відповіла чесно:

— Ніколи не забігала настільки уперед. Мені було страшно про це мріяти. Її лікування було єдиною та головною метою. Тому я привчила себе жити одним днем, так менше розчарувань. А що? Ти маєш якісь пропозиції?

— Ні, я лише поцікавився. Вирішувати, чим ти займатимешся після, влаштуєшся на роботу або підеш вчитися, ти маєш сама.

— Ого, жодного контролю та деспотичного «я так сказав»? Круте перетворення. Зізнайся, ти почав приймати ліки, пити якийсь заспокійливий чай? Наркотики? Мене нервує спокійний диявол, який намагається зображати шляхетність. У твоєму випадку, це ненормально.

— Таїсо, у тебе жахливо нестерпний характер. У цьому ми з тобою схожі. Відвезти тебе до твоєї старої боксерської груші? — Він хотів взяти мене за руку, але раптом поклав свою долоню мені на талію, трохи притягнувши мене до себе. — Уявлятимеш моє обличчя, відразу стане легше.