Глава 6

— Привіт, я обіцяла зателефонувати.

— Повір, я дуже чекав на твого дзвінка, — вкрадливо видихає в слухавку Кріс. Як би мені зараз хотілося побачити вираз його обличчя. – Ти подумала та вирішила? Скажи, що ти хочеш зустрітися, що не повідомиш мені все по телефону або ще гірше в повідомленні?

— Так, ми можемо зустрітись. Тільки цього разу я вибиратиму куди ми підемо. Зустрінемось біля метро навпроти західного входу до Центрального парку. Скільки на тебе чекати? Просто хочу зрозуміти швидко мені йти або повільно, — чую звуки, як захлопнулася кришка ноута, брязкання ключів, отже робот збирається вискакувати зі свого кабінету.

— Ти що йдеш пішки? Увечері? — ого, який стривожений голос навіть трішки приємно.

— Так, Крістофере, як і сотні інших людей, які ходять вечірнім містом. Не бачу причин боятися. Я ж із Бронкса, пане мільйонере, — не можу стримати посмішки. Ми все ж таки по-різному дивимося з ним на життя, але я сподіваюся, що між нами є щось спільне.

— Я знаю, що ти дуже смілива, але рівень злочинності говорить про те, що дівчатам не варто гуляти на самоті. Буду там за п'ятнадцять хвилин!

— Чудово, встигну нагуляти апетит.

Ще з ранку я була на нього дуже сердита, він мене зачепив своєю дурною пропозицією, мені хотілося дати йому здачі, довести до кипіння, але прогулянка на конях допомогла мені випустити пару, а візит до ворожки й зовсім зарядив азартним настроєм. Якщо вірити цій Марго, свого єдиного я вже зустріла і швидше за все це Кріс, Роджер їм не може бути, хоча його вона теж побачила. Буде складно, але мені пообіцяли щастя, отже, треба братися за справу – йти до нього назустріч.

Чи хочеться його побачити? Так, мої думки круто змінилися, бо я «дозволила» своєму серцю говорити зі мною, все зважила, тому дуже хочу ще раз зазирнути у вічі цьому чоловікові, хочу спробувати знову, дати нам другий шанс, усіх врятувати, навіть Роджера від його планів помсти. У мене з'явилася надія.

Якраз відволіклася на телефон, щоб подивитись котра година, і в цю саму мить поруч зі мною пролунав голос Кріса.

— То значить у нас знову побачення?

Піднімаю голову — стоїть зовсім близько, я навіть відчуваю аромат його парфумів, і стримано усміхається. Цього разу без дотиків. Дуже уважно на мене дивиться, намагаючись визначити на що я налаштована і до чого йому готуватися. Прямо стратег, намагається виправлятися хлопець.

— Ти ж просив ще один шанс, я тобі його даю, один єдиний і більше жодних чернеток. …Ти голодний?

— Трохи. А ти знову якось дуже вже легко одягнена. Ти робиш це спеціально, так? Мені так починає здаватися, — примружився, посміхнувся і знову знімає свій моднявий піджак, накидаючи мені його на плечі.

— Будемо вважати, що ти мене розкусив. Але це справді приємно, коли чоловік виявляє дбайливі жести джентльмена. А ще твої піджаки класно пахнуть. Тоді йдемо, я знаю одне місце, ти в житті не їв таких хот-догів!

Те, що він такого не їв я навіть вгадала, на мою думку, Кріс Марлоу взагалі ніколи не ризикував проковтнути хот-дог вуличної торгівлі. Спочатку він дуже здивувався, дивлячись на те, куди я його привела, вірніше Кріс втратив дар мови поки я, посміхаючись продавцю Біллі, робила замовлення, реготала з жартів цього гумориста, тому що знайома із ним кілька років і жодного разу не пошкодувала, що одного дня відкрила для себе цього бога маркетингу і чудового кухаря. Жодна людина не йде від Біллі пониклою, похмурою або злою, він знайде підхід до кожного, грає роль абсолютно все: відпадна міміка Біллі, його гра голосом, жарти, зауваження, подача цього хот-догу немов він простягає мені дорогоцінний згорток, артефакт, символ Мангеттена. Одне задоволення було стежити за всіма його маніпуляціями приготування цієї найпростішої страви, але в цьому й полягала магія, через що хот-дог здавався ще смачнішим. Хоча він правда смачнючий, за вуха не відтягнеш.

— Ти дивишся так ніби я намагаюся тебе отруїти, — пирснувши від сміху, сидячи на лавочці в парку під розлогою вербою, першою кусаю свою здобич і із задоволенням злизую кетчуп з губи. – Подібне ти не зустрінеш у жодному ресторані. Ти ж чув, що Біллі замовляє свинячі сосиски у найчеснішого фермера, булочки для хот-догу пече найпобожніший араб, а кетчуп — це взагалі секрет бабусі Біллі. Тобі сподобається, ну ж бо, мільйонере трудоголіку, сміливіше, не соромся. Ти ще бігатимеш сюди крадькома і братимеш одразу три штуки.

— Ця їжа страшенно шкідлива і дуже калорійна, — зітхає він зі стражданням, гіпнотизуючи хот-дог наче той зібрався з ним боротися.

— Звичайно, це не найніжніша телятина з альпійських пагорбів, але якщо ти хочеш зробити мені приємне — ти проявиш мужність і з'їси витвір Біллі, і може бути навіть оближеш пальчики.

— Хіба що твої, — посміхається і нарешті встромляє свої красиві рівні зуби в сосиску. Навіть дивлячись на те, як він їсть — відразу можна визначити, що цей хлопець звик харчуватися в ресторанах, а ще він, здається, повернений на акуратності і це навіть розчулює. — Незвично, але навряд чи я буду мріяти про добавку, — зробив свій висновок Кріс і ледве стримався, щоб не скривитися, помітивши, що я ще відкрила пляшечку пепсі.

— Крісе, ти можеш розслабитись? Напій без цукру, тож без страшних калорій. На мою думку, все має бути в міру, а коли люди фанатично бойкотують цукор – це виглядає трохи лячно. Хоча мені складно зрозуміти які міри у таких людей, як ти. Думаєш, між нами можливі стосунки адже ми дуже й дуже різні, починаючи з того, що ми належимо до різних кіл та верств? Ти хотів почати спочатку, але для того, щоб це зробити, я повинна поставити тобі питання і відповідаючи ти повинен дуже добре подумати і відповісти гранично чесно. Ти хочеш зустрічатися з простою бідною дівчиною з Бронкса, зухвалою, прямолінійною, непокірною, іноді нераціональною, емоційною, відчайдушною? Готовий притиратися, терпіти, іноді йти на поступки, знаходити компроміс, розумітися? Спілкуватися зі мною не заради мети затягнути в ліжко, а заради чогось більшого, серйозного, справжнього? – навіть подих затамувала, чекаючи відповіді.