9 Розділ "День після..."

Софія прокинулася вранці в обіймах Романа.

Вони обоє лежали під ковдрою, їхні ноги переплелися, а в каміні залишилося лише тліюче вугілля, яке ледь жевріло після довгої ночі.

Софія повільно підняла голову — і відчула, як важко забилася голова. А разом із болем нахлинули спогади.

Ярмарок. Наливка. Хурделиця. Камін. Роман…

І ніч.

— Що ти наробила?.. Навіщо? — прошепотіла вона сама до себе.

Софія обережно вибралася з його обіймів, схопила свій одяг і швидко попрямувала до ванної.

Роман лише перевернувся на інший бік і навіть не помітив, що вона встала.

Софія стала перед дзеркалом.

— У тебе був план. Просто продати будинок і поїхати. Це все алкоголь… — переконувала вона себе. — Просто алкоголь.

Але навіть сама собі не вірила.

Вона вийшла з ванної й мало не зіткнулася в дверях із Романом.

Він уже був у штанях, а футболку тримав у руці. На його обличчі з'явилася лагідна усмішка.

Роман підняв руку, щоб прибрати пасмо волосся з її обличчя.

— Добрий ранок. Чому ти втекла?

Софія ухилилася від його руки й відвела погляд.

— Вибач. Сьогодні приїде рієлтор, треба займатися справами.

— На каву можу сподіватися? — промовив одягаючи футболку.

Софія на мить затримала погляд на ньому.

— Так, звісно.

Вона швидко відвернулася.

Роман попрямував до ванної кімнати, але, опинившись там наодинці, подивився на себе в дзеркало.

«Чорт… Чорт, чорт, чорт. Для неї це просто секс. А я, дурень, уже собі щось надумав».

Він провів рукою по волоссю, а потім усміхнувся власному відображенню.

«Але вона ще не знає, який сюрприз на неї чекає».

Роман підморгнув сам собі.

— Сьогодні буде важкий день…

Софія зробила каву, поки Роман приймав душ.

Коли він вийшов, вона старанно уникала його погляду. Роман кілька разів намагався зловити її очі, але марно.

У будинку панувала дивна напружена атмосфера, перемішана із запахом свіжої кави, диму від каміна та спогадами про минулу ніч.

Нарешті Софія наважилася.

— Романе, вибач… але вчора справді було все супер. Але зрозумій мене. У нас різне життя. Давай просто забудемо те, що відбулося.

Роман на кілька секунд замовк.

— А я й не думав, що це було серйозно. З чого ти взяла? Гарно провели час. Мені все сподобалося.

Софія відчула полегшення.

Хоча десь глибоко всередині щось неприємно стиснулося від його слів.

— Ну і добре, що ти такої самої думки.

— Інакше й бути не могло.

Він узяв чашку, зробив ковток і скривився.

— А от кава твоя не дуже.

Софія здивовано подивилася на нього.

— Що?!

— Нічого, — усміхнувся Роман. — Мені час іти.

Він узяв куртку.

Софія раптом відчула дивну тривогу.

— Скільки я тобі винна? Бо ми вже… не побачимося. Я сьогодні підписую документи й їду.

Роман зупинився біля дверей.

Подивився на неї, але його усмішка цього разу була зовсім іншою.

— Вважай, що ти вже розплатилася.

Софія опустила очі.

— Добре…

— Нехай щастить, Софіє.

Він вийшов.

Софія залишилася стояти на порозі й дивилася, як Роман віддаляється засніженою вулицею.

Вона сама не розуміла, чому їй так важко його відпускати.

Раптом із-за паркану пролунав знайомий голос:

— Добрий ранок! Бачу, моя наливка таки стала вам у пригоді, — зухвало проговорила Луцина Сергіївна.

Софія різко повернулася.

— А ну вас! І вашу наливку!

Вона зачинила двері.

За парканом Луцина тільки похитала головою.

— Молодь… Що поробиш.

О першій годині мав приїхати рієлтор.

Софія вже підготувалася до зустрічі й навіть зібрала валізу. Залишалося тільки підписати документи — і вона могла їхати.

Вона ще раз пройшлася будинком, повільно оглядаючи кожну кімнату. Погляд ковзав по знайомих стінах, меблях, вікнах, крізь які вона ще зовсім недавно дивилася на засніжений двір.

Їй зовсім не хотілося прощатися з цим будинком.

Але тверезий розум говорив зовсім інше.

«Ти приїхала сюди саме для цього. Продаси будинок — закриєш свою частину кредиту й нарешті почнеш нове життя».

Та разом із думками про будинок у голові знову спливали спогади про минулу ніч.

Софія мимоволі заплющила очі.

Від спогадів тіло відгукнулося приємним теплом, і вона одразу відкинула ці думки.

— Господи, Софіє… Зараз не час, — пробурмотіла вона сама до себе.

Раптом надворі почувся звук автомобіля.

Софія швидко підійшла до дверей, відчинила їх і побачила рієлтора.

— Добрий день! Радий вас вітати. Сьогодні важливий день, — усміхнувся він. — Клієнт буде з хвилини на хвилину. І знаєте що? Він навіть погодився купити будинок за ту ціну, яку ви хочете. Без жодних обговорень і навіть без перегляду будинку.

Софія здивовано подивилася на нього.

— Доброго дня. Проходьте.

Але в цей момент її увагу привернув автомобіль, який саме припаркувався біля подвір'я.

Чорний Toyota Land Cruiser виглядав зовсім не дешево.

Дверцята автомобіля відчинилися.

Рієлтор повернувся до машини й привітно усміхнувся:

— А ось і наш клієнт. Доброго дня!

— Доброго, — почула Софія дуже знайомий голос.

Вона завмерла.

Цей голос вона впізнала одразу.

— То це ти той клієнт?! — з невдоволенням вигукнула Софія. — Чому мовчав?

Роман спокійно підняв брову.

— А в чому я повинен був тобі про це говорити?

— Тепер зрозуміло, який у тебе був план… Чорт забирай!

Рієлтор переводив погляд з одного на іншого, явно нічого не розуміючи.

— Ви що… знайомі?

— Так! — одночасно відповіли вони.

Софія схрестила руки на грудях.

— Я тільки-но себе переконала, що не всі чоловіки покидьки. І тут виявилося навпаки.

Роман різко подивився на неї.

— Серйозно? Можу сказати те саме. Особливо після твоїх слів сьогодні вранці.

Він одразу замовк, помітивши рієлтора.