Розділ 8.2

Вже за пігодини до орендованих апартаментів повернулася й Демі, в компанії Млада Наума. Розвідники неголосно сперечалися між собою, та кожен намагався довести власну думку. Брюнетка наполягала на тому, що з нічницями здатна впоратися й сама, а парубок заперечував – буцімто, потрібного результату вона так не досягне.

– Готовий закластися? – вперто склала руки на грудях дівчина.

Обидва завмерли у вузькому коридорі, не встигши скинути взуття, і тільки втупилися один в одну поглядами. Ніхто не хотів відступати.

– Ти все одно програєш, – пирхнув Млад, струшуючи з каштанових кучерів краплі води.

На вулиці накрапував дощ, розганяючи лякливих вірлянівців по будинкам, але солдати не звертали на погоду уваги. Іноді їм і в багні лазити доводилось, і навіть дорогою до Тур декому з розвідників не пощастило потрапити на очі русалці.

Звісно, щасливець міг би захиститися, але вирішив, що може трохи затриматися дорогою, відпочивши в обіймах красуні. Тож, самовпевненого солдата, який недооцінив звабливу нечисту, довелося витягати з драговини та густих водоростів вже його напарнику.

Це стало уроком для молодика, що надто повірив у власний професіоналізм, потрапивши до спеціального загону. Товариші ж відверто насміхалися та жартували з цього приводу, вганяючи в сором горе коханця, аби той зрозумів помилку. Все ж, це ставалося не вперше і від рішення одного страждали інші, що змогли встояти під чарами потойбічних красунь, але були змушені рятувати побратимів.

– Як голослівно, – насмішкувато відгукнулася Демі, скидаючи взуття. – Ти спочатку виграй.

– Про що сперечаєтесь? – визирнула Злата, оглядаючи новоприбулих.

– Мені навіть старатися не доведеться, – закотив очі Млад і, на подив стихійниці, сам пояснив причину сварки: – вона намагається довести, що й сама б виконала завдання, насилаючи на лордів нічниць, без моїх здібностей менталіста.

Скинувши взуття, парубок повісив на гачок просякнуту вологою куртку і попрямував на кухню, куди встигли перебратися присутні. Хвилин за десять до їхнього приходу, Род з Вієм відправилися до кварталу майстрів, тож в апартаментах залишилися лише двоє.

– Бо в цьому немає нічого складного, – кинула дівчина, проходячи повз Злату. – Влаштувати важку нічку деяким лордам, щоб трохи затримати їх у снах до ранку. Що може бути легше?

– Ти знущаєшся? – Млад зупинився на півдорозі, похмуро глянувши на демонолога. – Без мого втручання твої нічниці влаштували б їм хіба безсоння, яке точно в наші плани не входить.

– По-твоєму, я тільки насилати демонів вмію?! – обурилася Демі.

Менталіст лише виразно подивився на співрозмовницю, з якою був змушений діяти в парі. Проте, як помітила Злата, йому компанія цілком подобалась, хоча Наум і не бажав цього визнавати. Принаймні, говорив він точно більше, ніж завжди.

– Ну знаєш, тоді вирішимо все на дуелі!

– Я – логік, а не бойовий маг, – відрізав Млад, нарешті увійшовши на кухню. – Якщо не хочеш поплавити власні мізки – бийся з кимось іншим.

Там знайшовся лише Івор, що читав листа від генерал-чотаря Колодара, а в останні декілька хвилин ще й прислухався до суперечки підлеглих. Здивовано роззирнувшись, Наум поглянув на Ізбора:

– А де поручник?

Відволікшись від рядків, в яких старий вчитель повідомляв про власні підозри стосовно деяких колег, чоловік відгукнувся:

– Разом з Родом пішла закуповуватися маскардними костюмами. У вас щось сталося?

– Нічого такого, – знизав плечима брюнет. – Хотів відзвітувати про виконане завдання. Всі лорди зі списку спатимуть до самого ранку.

– Молодці, – похвалив Івор, прибравши лист до внутрішньої кишені. – Якщо все готово, то я пішов. Дочекайтеся Вієм, вона координуватиме вас завтра. Маркус вивів коней?

Солдат Боян отримав завдання вивести з міста усіх тварин до лісу, біля якого знаходився королівський палац. Зробити це потрібно було непомітно, з чим чудово впорався чорний маг, розсіявши увагу вірлянівців прокляттям неуважності чи забудькуватості.

На щастя, його магія діяла і на механічних вартових, не привертаючи до себе зайвої уваги людей, які контролювали їхню роботу. Просто в деяких місцях, що пролягали на шляху Маркуса від міських конюшень до лісу, павукоподібні створіння то невчасно отримували іржу на згинах лап, що не давала рухатися, то серцевини виходили з ладу.

– Мав би вже закінчити, – задумливо кивнув Наум. – До речі, хто пригляне за кіньми до завтра?

– Дехто з моїх людей, не хвилюйся. Вони живуть за межею столиці, тож проблем з цим не виникне.

Обійшовши розвідника, Ізбор попрямував на вихід. Дорогою легко скуйовдив трохи вологе волосся Демі, що застигла на порозі, і вдав, що не помітив похмурий погляд Наума.

– Припини так робити! – обурилася дівчина, відкидаючи чоловічу руку.

Намагалася приховати власну зніяковілість від цього дотику, але водночас злилась – це було зайвим нагадуванням, що вона, ймовірно, для Івора лише учениця. Та побачивши, як порожевішали щоки Демі, він все ж замислився, чи це справді тільки роздратування?

Зараз підполковник не міг ризикувати, бездумно зачіпаючи почуття підлеглих. На носі останнє завдання, яке може коштувати їм усім життя, якщо солдати виявляться недостатньо підготовленими.

– Вибач, – усміхнувся чоловік, взуваючись. – Відпочиньте сьогодні, але без випивки. Завтра все має вирішитись, тож давайте домовимось, що мій загін повернеться додому в повному складі. Разом з Теофіль і всіма іншими.

– Обов'язково, – рішуче кивнула Злата. – Інакше й бути не може.