Розділ 5.2

Вже по обіді наступного дня, підполковник зустрівся з Реквієм в одній із кав'ярень, на відкритій терасі. Добре, що погода дозволяла – місцевий клімат був значно теплішим за роросівський, – і вони могли спокійно обговорити справи на очах у інших. Завдяки стихії вітру Ізбор приховав розмову звичайним, хоч і складним у виконанні, мороком – їхні голоси чули, але слів не розбирали, та й не прислуховувалися.

Ще зранку розвідники розділилися – хтось купував новий одяг, аби не виділятися серед місцевих, а хтось потрохи збирав інформацію, навідуючись у людні місця. Вієм, разом з Демі та Златою, були змушені придбати декілька суконь – надто вже незадоволено на них дивилися вірлянівці.

І тепер, сидячи на терасі, відгородженої від вулиці низьким, оплетеним лозою, парканом, білявка почувалася доволі дивно. Ні, вона не протиставляла себе платтям, але не звикла до них на завданнях – це ж не практично.

Втім, тепла, кашемірова сукня синього кольору їй дуже личила, підкреслюючи холодний кольоротип роросівки. Ізбор усміхнувся – розумів, чому дівчина не носила подібні вбрання. В них Вієм зовсім не схожа на безрідну панянку, навпаки – військова виправка та плавні рухи мимоволі перетворювали її на гордовиту аристократку, якою та і була від народження.

– Що скажеш? – запитав Івор, відставивши напівпорожню кружку з кавою.

Задумливо повернувшись до чоловіка, Реквієм відволіклась від мовчазного спостереження за місцевими. На відміну від Роросу, де в штанах вільно ходили і жінки, і чоловіки – вірлянівці прогулювалися вулицями манірно й неспішно. Пишні сукні, дорогі костюми, капелюхи та рукавички видавали аристократів, що частіше використовували карети з родовими гербами для пересування містом. Звичайні ж містяни могли дозволити собі не таке доскональне дотримання правил етикету і часто відмовлялися від зайвих аксесуарів. Та й рухалися вони більш метушливо.

– Про що?

– Про Вірляну, помітила щось цікаве? – уточнив підполковник.

Йому теж довелося відмовитися від простого одягу на користь вельветового костюму трійки, кольору гірчиці. Дороге вбрання тільки сильніше підкреслило правильні риси обличчя та теплі, карі очі. Вієм про себе відмітила, що вперше бачить командира причесаним – через звичку постійно скуйовджувати волосся, воно майже завжди виглядало кострубато. Зараз же він здався дівчині схожим на... гм... Велета?

Впіймавши себе на цій думці, розвідниця здивовано здійняла брови. Вона раніше не помічала очевидного, адже Переяр завжди виглядав охайно, тоді як Ізбор навпаки – то заспаний, то з темними колами під очима, то в розтягнутому, домашньому светрі і вічно скуйовджений. Але ж риси обличчя, темно-золотаве волосся і навіть очі були схожими! Хіба тільки відтінок відрізнявся – у Івора карий, а у штурмовика жовтий, мов розплавлене золото.

– Ви з Велетом родичі? – здивовано запитала дівчина, викликавши подив Івора.

– Кузени – його батько та моя матір рідні брат і сестра, – відгукнувся чоловік і здійняв брови: – як це взагалі пов'язано з моїм питанням?

– Вибач, – зніяковіла Вієм. – Я лише тепер помітила, наскільки ви схожі. А стосовно твого запитання – можу сказати, що Вірляна навряд чи збирається воювати. А ще, як на мене, особи першого радника, Савура Орлан, та прем'єр-міністра уряду, Осмомисла Палак, досить підозрілі.

– Он як? – здивовано гмикнув чоловік і знову зробив невеликий ковток міцної кави. – Чому ти думаєш, що Вірляна не планує воювати?

– Ну, – розвідниця замислилася, розсіяно поглянувши на триповерхові будинки по інший бік вузької вулиці. Прикрашені витонченими балконами та купою глиняних горщиків з рослинами, вони тулилися один до одного, вилискуючи на сонці червоними та коричневими дахами. Тут жив середній клас, тоді як аристократія віддавала перевагу більш просторим маєткам в іншій частині міста, ближче до лісу та королівського палацу. – Взагалі, в мене два варіанти розвитку подій. В разі, якщо Савур Орлан ніяк не причетний до Ос – ця країна не виступить проти Роросу. Принаймні, не найближчим часом. Інакше торговці зосередилися б на ввезенні важливих ресурсів та й попит на бойові артефакти також мав би зрости. Вірляна має власне зерно, тобто, здатна себе прогодувати, але його експорт в сусідні країни мав би зменшитися, якби місцева влада планувала вторгнення або тривалі бойові дії.

– Цікаві спостереження, – усміхнувся Івор. – А якщо Савур причетний?

– Тоді він дуже терплячий, – Реквієм зітхнула, поглянувши у власну кружку з чаєм. – Дорогою до столиці, ми з Демі приєдналися до торгового каравану, тож мене трохи здивували розмови торговців. Цей Савур прийшов до влади п'ять чи шість років тому, а одна з перших його реформ значно повпливала на зниження податків на ввезення для торговців. Також перший радник зосередився на вибудові дружніх стосунків з Ізяславом – як на мене, це найкращий спосіб протистояти Роросу чужими руками, з огляду на холодну війну між нашими країнами. Або... нам варто поцікавитися, який товар поставляв Ізяслав до Вірляни за останні декілька років. Гадаю, там знайдеться щось цікаве.

– Чудовий хід думок. Тоді чому вважаєш підозрілим і Осмомисла Палак?

– Тут все простіше – за характером прем'єр-міністр доволі схожий на самого конунга Ос, коли той не в гуморі. Торговці згадували, що він досить жорстокий чоловік і не відрізняється особливою любов'ю до людей. Але цей навпаки, наполягає на підтримці гарних відносин з Роросом, хоча діє доволі агресивно. Він прийшов з нізвідки, та й прізвище Палак може бути вигаданим. У Савура ж є і титул, і ізяславська принцеса в наречених, і навіть живий батько – колишній банкрут.

– Ви добре попрацювали, – здивовано похвалив Ізбор. – Я й сам звернув увагу на цих двох, але не впевнений, що конунг діятиме прямо. Раптом він просто лялькар, який ховається в тіні? Все ж, про титанів нічого не чули майже два десятиліття, перш ніж вони вирішили заявити про себе.

– Чесно кажучи, з Ос можливо все, – розвідниця здригнулася, пригадавши моторошного чоловіка. – Не хотілося б знову потрапити йому на очі, тим паче, після перепідселення Йор.