Розділ 2.1

Вірляна здавна була заможним, аграрним королівством, що співпрацювало з роросівцями задля військової підтримки та торгівельним зв'язкам зі східним Чуеєм – територіально князівство знаходилося по інший бік від Роросу. В народі про всі три країни пам'ятали основне: Вірляна багата зерном, Ророс – армією, а Чуей славиться винами.

Королівство Ізяслав, з яким Вірляна активно налагоджувала політичні стосунки, знаходилося на південно-східній частині континента. На півночі від нього був відносно невеликий Чуей, регулярно потерпаючий від нападів ізяславців, а увесь схід і до південного моря займав Ророс.

Ось і виходило, що єдиним шляхом для підтримки дружніх зв'язків між Ізяславом та Вірляною було море. Через договір між Роросом та Чуеєм про захист останнього, південний народ не міг перетинати кордони войовничого королівства.

Звісно, дружні стосунки зі східним сусідом не примушували роросівців відмовитися від партнерських відносин з Ізяславом, але ті й так перебували в стані холодної війни. Не надто довіряли одне одному, хоча дорогий шовк, кава, південні фрукти, горіхи та м'ясо досі вільно продавалися в Роросі.

Задумливо позираючи в невелике вікно в кареті, Реквієм все частіше помічала поля, що селяни вже засівали рисом. Ті лише на мить відволікалися від роботи, помічаючи караван, але давно не дивувались торговцям.

Дорогою до них доєднувалися і прості подорожні, сплачуючи Ролану декілька монет за можливість в безпеці доїхати до міста. Вієм навіть здивувалась – невже вигадані розбійники справді бували в цих краях? Та на її обережне запитання Остап пояснив, що тут досі зустрічалася нечисть, особливо мавки й полудниці. Тож повелося, що наймані охоронці завжди мали при собі захисні артефакти для спокійної подорожі.

Розвідниця поволі замислилась: «якщо вже караван має змогу підзаробити ще дорогою до міста, то не торговцям жалітися на збільшення податків на ввезення».

– Пані Вієм, – раптом промовив Ролан, не відводячи погляду від вікна. Там саме показалася Демі верхи на Ареті, поряд з якими мирно йшов Лихо. – Ви згадували, що ваша сім'я не надто заможна... але ж цей кінь... якщо я не помиляюся, це одна з найдорожчих порід, хіба ні?

– О, ви помітили? – здивувалася дівчина, про себе гмикнувши на таку спостережливість. – Одразу видно, що око у вас навчене, як у справжнього професіонала! Цього красеня мені подарував наречений, коли дізнався про моє захоплення скачками. Він чудовий, правда?

Збентежено кивнувши, торговець зніяковів через похвалу та тінь провини за власну підозрілість. Так, дівчина, здавалося, не помітила натяку, але чоловіку все одно було незручно – це зрозумів і Остап. Він і вирішив змінити тему:

– Пані, а що саме вас так зацікавило на ярмарку? В сенсі, там ж ніби нічого особливого не відбувається...

– Не кажіть так, пане, – заперечила Реквієм. – За своє життя я побувала на більшості ярмарків в Роросі і завжди це щось неймовірне! Ви не уявляєте, скільки всього цікавого та незвичного там можна знайти! Але, я чула, щорічний ярмарок у Вірляні відрізняється саме маскарадом в перший день. А в палаці ще й бал влаштовують!

– Все вірно, – усміхнувся Остап і в маленьких, карих очах знову простежувалася зверхність до наївного дівчиська, що ще світу не бачило. – Я не звик звертати увагу на такі речі, але раджу вам побувати на будь-якому державному святі в Чуеї – ось де справжня краса. На Масницю ви вже не встигнете, а у нас її не святкують як в Роросі чи князівстві вин. Та якось обов'язково зазирніть – там кожне свято дуже гарно справляють.

– Візьму до уваги вашу пораду, – вдячно усміхнулася розвідниця. – До речі, поки ми ще їдемо, чи не буде нахабством з мого боку попросити вас про невелику послугу? Розумієте, я вперше тут, у Вірляні, але батько розповідав, що ваші звичаї зовсім не схожі на роросівські...

Поважно кивнувши, Остап відкинувся на спинку сидіння та склав руки на животі, переплівши пальці. Торговець замислився, не знаючи з чого почати, але в очі одразу кинувся одяг білявки, що зовсім не личив вірлянівці.

– Пані Вієм, не хочу здатися грубим чи надто консервативним, – віддаля почав він і ледь помітно скривився: – але у нас жінки віддають перевагу сукням. Навіть під час прогулянки верхи, поверх штанів прийнято одягати спеціальну спідницю. Звісно, ми вже відходимо від старих традицій і ви можете вільно з'являтися у суспільстві без чоловіка чи слуги, але один необережний рух може вкрай зіпсувати репутацію. І якщо ви вже бажаєте вдало вийти заміж – навіть не заперечуйте, пані, гадаю, ви прийдетеся до душі й прискіпливим вірлянівцям, видатним лордам, – вам варто бути обережнішою в розмовах з чоловіками. Це тут, з нами, ви можете вільно спілкуватися, адже ваша компанія є окрасою нашої з паном Роланом подорожі. А лорди не надто полюбляють говірливих жінок.

– Що ви таке кажете, – розгубилася розвідниця. Звісно, вона знала, що місцевий менталітет помітно відрізняється від звичного роросівського, але забороняти жінкам розмовляти? – В мене є наречений і заміж за кого-небудь іншого я точно не планую.

– Облиште, пані, – відмахнувся Остап. – Всі жінки хочуть якомога вигідніше продати свою красу і тим самим влаштувати безбідне життя. Про це не говорять так відкрито, але з вами я буду відвертий. Ви б придивилися до наших лордів – впевнений, поряд з ними всі чесноти вашого нареченого, ким би він не був, нічого не варті. Чесно кажучи, я б і сам взяв вас за дружину – ваша краса незвична для наших місць. Але я вже давно одружений і навіть втретє став батьком цієї зими. Ви не дивіться на те, що теревенять про короля – він може й полюбляє норовливих жінок, але ті йому швидко набридають. Навіть перший радник, лорд Орлан, полюбляє покірних леді. Моя дружина нещодавно саме згадувала, що той планує обрати собі наложницю під час майбутнього балу, тож хто знає... Ви б краще подумали над моїми словами, перш ніж відмовлятися – така можливість не кожній леді випадає.