Пролог.

Простора, тронна зала потопала в золотих променях сонця, що зовсім скоро сховається за гостроверхими шпилями веж. Високі вікна, що тягнулися мало не від самої підлоги до стелі, перетворювали внутрішню помпезність на більш тиху вишуканість.

Гарні, гнучкі тіла танцівниць нагадували язики полум'я через багряні шати та сильні, трохи різкуваті рухи. Пристрасна сила вогню в цьому танці була зовсім не про ніжність, звичну для Вірляни. Король Фредерік Етемор любив норовливих жінок, обожнював бачити силу в наложницях, але не терпів непокори.

Йому подобались бунтівні натури, ще більше Його Величність любив їх ламати. Відчуття влади п'янило, як і можливість контролювати чужі життя. Фредерік щиро вірив – люди довкола не значніші за мурах, яких він здатен розчавити однією рукою, гидливо розтерши між пальців.

Владолюбство монарха призвело до диктатури, наділивши невисокого чоловіка з рудою борідкою славою самодура. Ніхто не насмілювався висловити свої думки прямо, і тільки перешіптувалися, однодумно покладаючи надію на першого радника.

Савур з'явився у вищому світі років п'ять тому і дуже швидко завоював довіру короля. Злетів кар'єрними сходинками до найшанованішої посади в королівстві, після монарха, і заслужив любов всього народу. Місцева аристократія розуміла – якби не він, то Фредерік давно б спустив державну скарбницю на колекцію вин із Чуею та розширення власного гарему.

– Сьогодні приведіть до мене руду, – неголосно наказав король, жадібно оглядаючи одну із танцівниць.

Слуга покірно кивнув і відійшов, аби передати королівську волю потрібним людям. Нову наложницю, із запропонованих графом жінок, було обрано. Подібна увага неабияк лестила б більшості аристократок, але не в цій ситуації.

Фредерік Етемор не був привабливим, скоріше навпаки – невисокого зросту, повнотілий, з маленькими, щурячими очима та куцою борідкою. Він любив золото та дорогий, ізяславський шовк в одязі, тож у вищому світі прославився ще й несмаком, не знаючи міри в масивних аксесуарах.

– Ваша Величносте, що ви вирішили стосовно майбутнього візиту до Роросу? – запитав перший радник, непомітно наблизившись до трону з-за спини.

Підскочивши від несподіванки, король з невдоволенням поглянув на чоловіка, але впізнавши Савура – миттю подобрішав. Він вже давно скинув більшість королівських обов'язків, що здавалися такими нудними, на радника, тож чимало спускав йому з рук.

– Савуре, що ти як маленький, – зверхньо промовив Фредерік, поблажливо усміхнувшись. – Невже ти не впораєшся без мого втручання? Цих нахаб давно варто поставити на місце, аби знали, як звинувачувати нас у казна чому!

Король був старшим за радника лише на шість років, але Етемору подобалась ця різниця. Не надто велика, щоб мати розбіжності у розумінні одне одного, але й не мала, дозволяючи Фредеріку дивитися на цього чоловіка зверху, як більш досвідчений. Втім, так думав лише монарх.

– Мені приємна ваша довіра, мій королю, – усміхнувся брюнет, чиї чорні очі завжди залишалися вражаюче холодними, а погляд – цупким. – Гадаю, посол Троян зможе досягти вигідної домовленності. Ним задоволений навіть прем'єр-міністр уряду, Осмомисл Палак.

– Ну, цьому справді важко вгодити, хоча, здавалося б – прийшов нізвідки, без роду і племені, а прискіпливості... ех. Вчиняй, як знаєш, – зрештою, король з байдужістю махнув рукою, знову повертаючи погляд вишуканим рухам танцівниць. – Ти ж знаєш, що я тобі довіряю. Не підведи мене, Савуре.

– Звісно, Ваша Величносте, – радник схилився в шанобливому поклоні, стримавши задоволену усмішку.

Відступивши від трону в тінь, а звідти вже до столиків з закусками, перший радник майже одразу опинився в оточенні лордів та леді. На відміну від Фредеріка, Савура поважали в суспільстві, а молоді дівчата нерідко закохувалися в його благородний образ.

Радник складав враження відлюдькуватого аристократа, але, через гарну зовнішність, це тільки більше привертало до нього увагу. Впевнена постава, витримка досвідченого військового, темне, пряме волосся нижче плечей і стримані кольори в одязі. Цей чоловік не носив жодних прикрас, але ніхто не сумнівався в його достатку.

Савур був з тих, чия впевненість говорила про нього чимало – такі люди не розмінюються на дрібниці і рішуче йдуть до мети. Його сила не потребувала зайвих демонстрацій чи дуелей – вона була беззаперечною для будь-кого, хто опинявся поряд.

Вже під кінець балу в королівському палаці, перший радник попрямував до власних кімнат. Рухався швидко, не бажаючи втрачати час дарма, адже й так випав зі справ на добрі три години, поки розважав вірлянівську аристократію.

Втім, світське життя чоловіка не дратувало, як і потреба виказувати шанобливе ставлення королю, якого не поважав. Савур міг приборкати власне его, коли цього потребували справи, і не бачив нічого принизливого в спілкуванні з іншими людьми. На відміну від свого суперника на політичній арені, Осмомисла Палак, чия зверхність відганяла від його особи і найбільш терплячих.

Мистецтво, історія, політика та військова стратегія – Савура цікавило все. Непереборне бажання вивчати цікаву інформацію, отримувати в дар рідкісні книги та холодну зброю видатних майстрів – він насолоджувався цим життям з моменту, як зміг злетіти кар'єрними сходинками так високо.

Збанкрутілий граф Орлан, старий батько Савура, навіть не сподівався колись знову повернутися до розкішного життя. Тож спадкоємець роду справді став справжнім даром богів та їхнім помилуванням.

Штовхнувши двостулкові двері, Савур одразу пройшов всередину. Там на нього вже чекав молодий, двадцятитрирічний чоловік.

При появі першого радника, шатен підхопився на ноги. Стягнув з очей захисні, механічні окуляри і привітно помахав одразу двома, сталевими руками, що кріпилися до його спини. Взагалі, штучних кінцівок гість мав одразу чотири, що неабияк полегшувало роботу. Та й прискорювало сам її процес.

– Юрасе, які результати? – привітливо усміхнувся брюнет. Пройшов у вітальню, мимохідь потиснувши руку товаришеві, і з задоволеним стогоном опустився в крісло.