1

                                  

Боляче, нестерпно боляче, коли помирають близькі люди. Ось, була людина і вже немає її. Немає її голосу, немає рухів голови, помаху рук, посмішки, зморшки між брів, коли вона замислюється… Немає тепла її душі, немає почуття єднання. Залишається тільки пам’ять і щемливий біль у грудях. І немає нічого сильнішого за цей біль.

А буває, що людина жива і здорова, в неї купа планів, проблем, вона посміхається, живе своїм життям. Але для тебе вона мертва. Мертва у твоїй душі. Ти віриш їй, чекаєш зустрічей, з надією на взаємність дивишся в очі. І людина не відкидає тебе, приймає твоє відношення з царственою поблажливістю, при цьому нічого не даючи натомість.

Вона тебе спустошує, користується твоїми душевними силами і енергією, тому що так зручно, комфортно. Коли ти розумієш це, то стає в рази болючише, ніж коли близький відходить в інший світ.

Пустота, сіра, липка, як болотяний туман, поступово наповнює тебе. І немає вже радощів зустрічей, немає впевненості у собі, своїх силах.

Хто винуватий в твоєму болю? Тисам і тільки ти!

Навчитися не впускати у своє життя таких людей – це особливе мистецтво. Не навчився? Отримуй біль і шлейф розчарувань.

Повстати з попелу, скинути з себе кайдани байдужої чарівності, побачити світ не в сірих, а в кольорових барвах веселки, по новому навчитися радіти – це таке щастя! Ти заслужила на це. Зроби всього один крок на зустріч йому і весь світ буде у твоїх долонях, такий величезний, цікавий і прекрасний…

16 вересня 2016 р.