Глава 3

 Це таке особливе випробування для нервової системи, майже збочення - терпіти Раяна після всього, що він мені наговорив за весь цей час. Після цих поглядів, у яких хлюпочуться зарозумілість та глузування. Після того нашого першого поцілунку два роки тому... Господи, як згадаю, мурашки біжать по шкірі та товпляться на потилиці.

На потилиці, тому що він йде за нами, і я відчуваю його погляд. Він намагається розпиляти мене на дрібні шматочки. Я знаю, що Раян оскаженіє, коли дізнається, що наші батьки вирішили одружитися. Для нього це удар нижче пояса. Він не зможе змиритися з тим, що дівчина, через яку розбилися його мрії, стане частиною його родини. Він цього точно не переживе. Тому я навіть готова злорадно спостерігати за ним весь вечір, тому що завтра його світ розірве на уламки, а колишні ілюзії розлетяться в різні боки, оголюючи нашу з ним проблему. У цьому місті немає місця для нас двох. Мені навіть складно змиритися з тим, що ми живемо з ним на одній планеті.

- Пробач, братан, але дівчата вперед, - заявляє йому Люк, намилившись посадити мене на переднє сидіння своєї новенької машинки, яку він дуже любить. - Або можеш їхати слідом на своїй.

- Оце облом, навіть так? Хм… чим далі, тим стає все цікавіше, - але від Раяна неможливо позбутися. Він не вміє здаватися, тому, звісно ж, лізе на заднє сидіння. Цей гад стопудово запланував зіпсувати мені залишок дня. Нічого-нічого, завтра твій татко теж тобі настрій зіпсує. Подивимося, як ти потім будеш хмикати.

- Може, увімкнемо музику? - заявляє він через дві хвилини. - Якусь таку, що підходить для побачення. Тільки не романтичну, терпіти не можу романтику. Треба щось жорсткіше, типу хард-року. Я маю рацію, лапатусю?

Люк його ігнорує, а я скрегочу зубами та мовчу.

 - Тоді давайте я вам сам заспіваю!

- Ні!!! - відповідаємо ми з Люком хором.

- Які ж ви нудні. Ви мені не подобаєтесь.

- Тобі ніхто не подобається, Раяне, крім тебе самого, - не витримую та кидаю у відповідь.

Спочатку мені в плечі вчепилися його пальці, а потім пролунав голос просто над вухом:

- Але так було не завжди. Ти знаєш, хто у цьому винен, і хто продовжує ліпити з мене чудовисько!

Навмисно відчиняю вікно й у салон вривається потік свіжого повітря, а вітер, тріпаючи моє довге волосся, лоскоче ним обличчя Раяна, змушуючи його відкинутися назад.

На губах Люка грає багатозначна посмішка. Кожен з нас веде свою гру. Я багато чого не знаю про них, Люк не в курсі, що пов'язує нас з Раяном, а Раян не знає, що Люку дісталося те, що могло належати йому. Зараз все це здається трагедією, а років через десять стане взагалі пофіг, замучать інші проблеми, захоплять інші почуття… Я дуже на це сподіваюся.

До магазину ми теж, наче дурні, премося втрьох. Люк вибирає на свій смак, а Раян навмисне стає позаду мене, щоб продовжувати колоти своїми поглядами. Мазохіст бісів.

- Вау! - вигукує він, побачивши, що за напій вибрав Люк. – Недешеве таке шампанське! Збираємося справити на дівчину гарне враження! Мабуть, зібрався бути другим, хто ощасливить цю крихітку.

На що Люк, ось тут потрібно віддати йому належне, тільки стримано посміхнувся, кинувши на Кінга серйозний погляд. Але ж і Раян не ідіот… йому цього вистачило. Судячи з того, як почав нервово розтирати своє перенісся, він про все здогадався.

- А чому всього лише одна пляшка? Так ми не нап'ємося, а мені раптом дуже закортіло нажертися до синіх віників. Одну хвилинку, куплю ще кілька пляшок, потім зателефоную Віолі, і ми відмінно проведемо час… двома парами!

І поки Раян відвернувся, смикаю Люка за руку й показую очима на вихід. Він згідно киває, підхоплює мене на плече, бо для такого бугая я наче пір’їнка, і ми просто втікаємо.

Щоб пізнати «принади» сексу, я не навмисно вибрала Люка, не тому що він дружить з Раяном, зовсім ні, все сталося випадково пів року тому. Той снігопад ніколи не забуду. Стрибаючи по заметах, як замерзлий заєць у безглуздій шапці, я намагалася дістатися додому пішки, а Люк зупинився, щоб мене підвезти. Взагалі-то, в глибині душі він добрий хлопець.

Ось і зараз він навіть не питає, куди їхати, бо ніби читає мої думки. Вмикає музику й повертає у бік «моєї» улюбленої вілли. Так, моє «місце сили», мій затишний куточок, куди я приходжу пошепотіти з нічним небом.

- Думаєш, варто порушити традицію? Я приходжу сюди лише раз на рік, а решту часу сумую за цим місцем, борюся зі спокусою прибігти знов, тому воно для мене потаємне і має таку цінність.

- З людьми так само? - ще один любитель говорити натяками.

- Ні, з людьми все складніше.

- А як же тоді бути з твоєю мрією одного разу викупити цю віллу?

- Ти підслуховував? Люку… - хитаю головою. - Гаразд, зробимо ще один виняток, тому що у мене сьогодні дуже поганий день. Ти куди? - не розумію, чому він йде до воріт, коли таємна лазівка ​​в іншій стороні.

- Іди сюди, Саві. На цей раз ми в дірку не поліземо, - дістає він ключі. - Це те, від чого ти відмовилася вчора.

Підходжу до нього з відвислою щелепою, заходжу у двір і продовжую офігівати, дивлячись на те, як Люк впевнено йде до будинку, відмикаючи вхідні двері.

- Звідки у тебе ключі???