16.1 глава
Проснувся я через дзвінок свого телефона. Взяв телефон і подивився на нього “Принцеса”. Я ж обіцяв їй подзвонити, втомився тому і забув. Я взяв слухавку.
- Привіт, як справи?
- Привіт, ось приїхав, повечеряв і лежу відпочиваю. Майже заснув
- Ой, то я тебе розбудила?
- Так, але це нічого, принцесо. Почути твій голос перед сном це те що треба — я почув як Ксенія почала сміятися.
- То ти через це міцніше будеш спати?
- Угу
- Ну, добре, коханий. Відпочивай... пробач, що розбудила. На добраніч
- Нічого. На добраніч, принцесо — вона поклала слухавку. А потім я відкрив очі та подивився котра година. Ще тільки восьма. Я подумав, що треба подзвонити Христі. Сказати як пройшла зустріч та про Іллю. Тому я набрав номер “Христя”. Вона взяла слухавку майже зразу.
- Привіт — я почув її веселий голос
- Привіт, як справи?
- Все просто чудово. Ось у подруги зараз сиджу, гуляємо
- Це все добре звичайно...
- Як пройшла зустріч?
- Все пройшло добре. Всі проблеми... їх вже немає
- Це чудово, у тебе все?
- Ні. Почекай
- Що?
- Ілля... він хвилюється. Я його годину тому бачив. На ньому обличчя немає. На скільки я його знаю, то він такий як я
- У якому сенсі? — її голос змінився
- Я коли посварився з Ксенією, пив два дні поки її не бачив. Не виключено, що Ілля буде робити те саме
- Ем... прослідкуй тоді за ним, будь ласка. Раніше ніж у неділю я все-одно не повернусь
- Добре. Прослідкую...
- А, краще за все бери його з собою на зустрічі
- А, що я йому скажу. Чому він повинен зі мною їздити? Він обов’язково це запитає
- Ем... ну, скажи, що тобі важко чи щось типу того. О, точно. Скажи, що тобі потрібна його допомога, бо він мені допомагав у деяких питаннях
- Добре. Завтра тоді у податкову його візьму з собою
- Так, добре
- Ну, все гуляй. Не буду тобі заважати
- Мг... хорошого тобі вечора
- Навзаєм — я поклав слухавку.
Я подумав, що треба подзвонити Іллі. Попередити його, що завтра він буде всюди їздити зі мною. Я набрав номер “Ілля”. Друг взяв слухавку зразу.
- Привіт, Ілле
- Привіт — я почув його “стомлений” голос. Чутно було в його голосі, що він випив.
- У тебе завтра є робота?
- Я вільний завтра, а, що?
- Я знаю, що Христя...
- Що Христя? — перебив мене друг
- Що ти допомагав їй з деякими справами. Я сам не впораюсь зі всім. Допоможи, будь ласка
- Ем... добре
- Я буду чекати тебе завтра о дев’ятій біля твоїх дверей
- Мг... добре — він поклав слухавку. І все ж він випив. Хм... я не здивований цьому.
Ранок.
Я прокинувся через те, що хтось стрибав на ліжку на якому я спав.
- Татко, прокидайся — почув я голос Катрусі.
Я відкрив очі.
- Катрусю, не стрибай, я вже встаю
- Добре — донька зістрибнула з ліжка. Я сів на ліжко.
- Як себе почуваєте?
- Вже добре. Коли ми поїдемо до мами?
- Коли ви повністю вилікуєтеся. До мами хворими їхати не можна. Щоб мама не захворіла
Бабуся покликала діток на кухню. Я взяв телефон і подивився на годинник. Зараз лише сьома. Тільки-но я хотів покласти телефон на тумбочку як мій телефон задзвенів. Я подивився на телефон “Діана”. Я взяв слухавку.
- Привіт. Пробач, що так рано дзвоню
- Привіт, та я вже не сплю. Ти щось хотіла?
- Я їду у село. Якщо що за худобою я подивлюсь
- А ти надовго їдеш?
- На декілька днів. З Марком відпочити просто
- О, то Марк напевно радий
- Не те слово. Як почув, що ми їдемо у село. Почав сам збиратись — я почув сміх по ту сторону дроту.
- Зрозуміло. А коли саме їдете?
- Сьогодні. Вже ось збираємось. Нас Тарас завезе. А потім повернеться у місто
- Добре
- Ну, все бувай
- Ага — я почув гудки. Діана поклала слухавку. А я поклав телефон на тумбочку і почав одягатись. Мені чомусь здається, що Діана так само звільниться з цирку як і я. Чи вже звільнилась. Але нічого. І якщо вона дійсно звільнилась. Я впевнений, що вона швидко знайде собі роботу. Журналісткою буде працювати. Адже вона за першою освітою журналістка.
Одягнувшись, я вийшов на кухню. Побачив, що дітки сидять за столом і їдять сніданок. Бабуся їм готує вівсяну кашу. Її я так само ненавиджу як і манну кашу. Бабуся подивилась на мене.
- О, Костику. Вже прокинувся?
- Завдяки Катрусі — я погладив по голові доньку — вона мене розбудила. Стрибала по ліжку
Бабуся почала посміхатись
- Зрозуміло... Костю, я думаю, поїхати у село. Давно там не була. Не думаю, що Ярина у захваті наглядати за нашим господарством
- Не переживайте з цього приводу. Мені тільки що дзвонила Діана, сказала, що зараз збирається їхати у село з Марком. І нагляне за худобою
- Ой, як добре — бабуся посміхнулась.
- Залиштесь хоча б до того часу поки дітки не вилікуються, будь ласка. А то я на роботі один. А дітки, що будуть самі без нагляду... а до речі, де Маша?
- Добре Костику, залишусь. Вже поїхала на роботу
- Так рано? — зі здивуванням запитав я
- Вона сказала, що вона поїде до однієї клієнтки додому. А та живе на іншому кінці міста
- Зрозуміло
- Я приготувала манну кашу. Поснідаєш?
- Я манку не їм. З дитинства її ненавиджу
- То може яєчню приготувати?
- Давайте, а я піду вмиватись — я вийшов з кухні і зайшов у ванну кімнату. Почув як на кухню прибігли діти. Бабуся їх покликала пити чай з печивом. Діти останнім часом зранку п’ють чай з печивом. Бабуся їх балує. Адже печиво вона сама пече.
Я вмився і зайшов на кухню. Побачив на столі тарілку з яєчнею і дві чашки з чаєм. Бабуся сиділа за столом і пила чай.
- Сідай, Костику
Я сів за стіл. І почав їсти. Бабуся весь час дивилась на мене.