15 глава "Тимчасовий директор"

15 глава

Тиждень потому.

Діти пішли на поправку. За ними слідкують бабуся Ксенії та Маша. Вони разом живуть у нас у квартирі. Маша з Артемом не бачилась тиждень. Виявилось, що Артем теж не хворів цією заразою як і моя Ксенія.

Мене сьогодні з самого ранку викликала в офіс Христя. Подзвонила сказала, щоб я о дев’ятій був у її кабінеті. Тому я прокинувся вже і збираюсь йти на роботу. Не знаю, що у неї сталося. У фірмі наче все добре. Сам вчора у цьому переконався. А що ж за ніч могло змінитися, я не розумію.

Я одягнувся і вийшов на кухню. На кухні вже стояла бабуся і готувала сніданок.

- Костику? А чому ти так рано прокинувся?

- Христя сказала, щоб я терміново йшов у офіс

- Зрозуміло, снідати будеш?

- Ні, тільки каву поп’ю та піду

- Добре — я зробив собі каву, швиденько випив та пішов одягати верхній одяг. До мене вийшла Маша.

- Збираєшся на роботу?

- Так, що там з дітками?

- Вони ще сплять

- Добре — я взяв сумку — все я побіг, якщо що дзвоніть

- Добре — я вийшов з квартири і відчув запах свіжої фарби. Стіни привели до порядку, пофарбували у синій колір. Я вибіг на вулицю і пішов на роботу. Йти мені не довго, тому я йшов не дуже швидко. Підійшовши до офісу, я його відкрив. Він не був закритий, Христя вже на роботі. Я зайшов у коридор. І постукав у двері своєї начальниці.

- Входь — я зайшов у кабінет. І побачив таку картину. Христя сидить на дивані. На журнальному столику купа серветок. А сама вона у сльозах. Очі сумні і стомлені.

- Христинко, що сталося? — я підбіг до неї і сів навпочіпки

- З Іллею посварилась...

- Через що?

- Через його роботу та навчання

- Зрозуміло... знову

- Угу

Я відкрив сумку і дістав таблетку заспокійливого. Після того як Ксенія почала тоді біситись я ношу з собою заспокійливі таблетки. Я налив з кулера воду у стаканчик і дав Христі випити це заспокійливе.

- Костю, я зараз незмозі робити щось. Хочу поїхати на тиждень до своїх батьків. Ти впораєшся зі всіма справами сам? — вона подивилась на мене

- Впораюсь, не хвилюйся. У фірмі буде все добре

- Дякую тобі. Тоді зараз заберу Ангеліну і поїду з нею у Херсон

- Їдь, у фірмі буде все добре — я посміхнувся

- У мене на сьогодні була назначена зустріч з партнерами. А завтра у податкову треба заїхати. У тебе є всі документи на комп’ютері. Сьогодні перекинула тобі зі своєї флешки. Розберешся?

- Так. У мене немає вибору — я почав сміятись — а ти давай заспокойся. Та їдь по своїм справам

- Дякую, Костю. Тільки от що, зустріч з партнерами буде через три години і на іншому кінці міста. Встигни, будь ласка

- Не переймайся, Христинко. Все буде добре

- І ще одне, не кажи Іллі де я, добре? Якщо буде питати, скажи, що ти не знаєш

- Типу сам тебе шукаю?

- Ну, можна і так — Христя трохи посміхнулась

- Я тебе зрозумів

- То я пішла

- Добре, а я піду у свій кабінет

- Ти якщо що дзвони

- Добре — я посміхнувся — тоді до зустрічі

Я підійшов до дверей і натиснув на ручку дверей.

- Я приїду у неділю

- Добре

Я підійшов до дверей свого кабінету, відкрив його і зайшов. Зняв курточку і пішов сів за комп’ютер.

Не думав, що залишусь сам. Це таке вперше. А Ілля звісно у своєму репертуарі. Це не перша їх сварка з приводу його роботи та навчання. Чесно, хочеться йому мізки вставити на місце, щоб він іншу роботу знайшов. Бо бармен це звичайно добре, але платять мало. Я знаю, про що говорю. Але не хочу влізати у їх стосунки, бо залишусь крайнім. А мені це ні до чого.

Я почув як Христя закрила свій кабінет та вийшла з офісу. Тепер я точно на тиждень залишився один. Пообіцяв Христі, що з фірмою буде все добре, то ж повинен не підвести ні себе ні її. Я відкрив ту теку на комп’ютері про яку казала Христя. І почав переглядати документи. Вони були дуже грамотно підписані. Де документи для зустрічі з партнерами, а де документи для податкової. Не знаю чому Христя так часто туди їздить, вона не казала мені цього. Та нічого, якраз буде нагода все зрозуміти.

Я почув дзвінок свого телефону. Витягнув з кишені і подивився хто дзвонить. Побачив номер “Маша”. Я взяв слухавку.

- Слухаю

- Привіт, Костю. Ти зайнятий?

- На наступний весь тиждень так

- А, що проблеми якісь?

- Приїду додому розповім. Ти щось хотіла?

- Так, у дітей закінчились деякі ліки. Зайдеш, купиш?

- Добре. Тільки я не знаю коли приїду додому. Швидше за все десь ввечері. Думаю, що навіть до Ксенії не встигну заїхати. Дуже багато справ

- Я знаю, що до неї сьогодні приїдуть і дядько Андрій і її тато. Тому їй не буде сумно...

- Це добре

- Ну, все не буду тебе відволікати

- Мг — я поклав слухавку. Зайти купити ліки дітям. Це не проблема. Аптека зразу біля дверей офісу. Тому я вирішив, що коли вийду з офісу, куплю ліки та поїду на зустріч з партнерами. А поки сів розбиратись з документами.

Пройшла година, я розібрався з тими документами, які конче потрібні. Роздрукував їх та поїхав на зустріч. Але перед цим зайшов у аптеку і купив ліки. Виходячи з аптеки, я побачив як біля моєї машини припаркувалась машина. І з неї вийшла Віола. Вона відкрила двері заднього сидіння і взяла на руки якогось хлопчика. Закрила двері машини. Я тим часом спустився по сходах. Вона побачила мене.

- Костю, це ти?

- Так

- Можна тебе на хвилиночку?

Я підійшов до неї. Я її роздивився. Віола трохи погладшала. Але все-одно виглядає чудово. Її каштанове волосся було розпущене і лежало на її плечах. Макіяж не такий як був раніше. Зараз він стриманий. Трохи підфарбовані вії і зовсім не помітна губна помада. Але парфум все той же

- Костю, я давно думала з тобою зустрітись