14 глава "Тест ДНК"

14 глава

Тиждень потому.

Ксенія.

Сьогодні понеділок. Але ніхто нікуди на роботу їхати не збирається поки не дізнаються точного результату ДНК. Справа у тому, що коли в черговий раз до мене прийшов Іван. Він побачився з моєю бабусею. Ця зустріч для бабусі була несподіванкою. Вони довго розмовляли. Фразу бабусі я до цих пір пам’ятаю. “Я не вірю, що ти батько Ксенії. Доведи це. Зробіть тест ДНК. Тоді я повірю тобі і твоїм словам”.

Так, от. Сьогодні саме цей день ікс так сказати. Я тримаю у руках конверт з результатом. У палаті окрім мене ще знаходяться Костя, бабуся, Іван та Маша. Маша коли дізналась, що я можу бути їй не зовсім так сказати рідною сестрою дуже засмутилась. Тому теж хоче знати правду.

- Ксеніє, відкривай конверт

- Не терпиться дізнатись — я посміхнулась — ну, добре — я відкрила конверт і дістала лист.

- І, що там?

- Почекай, я ж тільки дістала лист — я почала читати. Пробіглась по листу очима та знайшла потрібну мені інформацію — і, так. Результати... Те, що Іван може бути мені татом складає 99.9% ― я подивилась на бабусю. Вона сиділа здивовано і дивилась на мене.

- Як це? Дай-но лист мені... — вона встала зі стільця, підійшла до мене, взяла лист. Теж почала читати — та як це можливо? То, що Маргарита мені збрехала?

- Це немає вже значення — сказала я — мама ж давно померла — бабуся віддала мені лист. І подивилась на Івана, якого я точно вже можу називати татом.

- Сподіваюсь ти нікуди не зникнеш і не образиш мою онуку — сказала бабуся

- Ніколи... ніколи нікуди не зникну та не ображу. Обіцяю. Я давно хотів побачити доньку. І тепер я точно від неї не зникну. Хочу надолужити пропущене — у тата виступили сльози на очі.

- Знаєш, Іване. А я тобі вірю... — сказала бабуся — не знаю чому, але я тобі вірю... Хоч у одної онуки з’явився справжній тато — Маша після цих слів почала плакати. Я подивилась на Костю. І він зрозумів, що я хочу сказати. Тому підійшов і обійняв мою сестру. А потім їй сказав.

- Машо, навіть якщо так склалося, що у вас різні батьки. Мама ж у вас все-одно одна та й сама. І ви в будь-якому випадку залишаєтесь сестрами

- Мг... я це розумію — Маша шморгнула носом. Костя випустив її з обіймів та подивився на телефон, бо йому прийшло повідомлення.

Він тихо його прочитав.

- “Привіт. Швидко їдь в офіс. Є невідкладні справи” — Костя подивився на мене — пробач, принцесо, але мені вже час їхати на роботу — сказав Костя. Підійшов до мене і поцілував у щічку — приїду до тебе завтра. Хорошого всім дня

- Так, звісно — я посміхнулась. Костя вийшов з палати

- Нам теж треба йти — сказала Маша — бабусю, пам’ятаєш у нас є з тобою справа

- Так, пам’ятаю

Вони попрощались та вийшли. Я подивилась на тата. Яке ж воно для мене не звичне це слово “тато”.

- Ти теж йдеш?

- Ні, я побуду з тобою — він посміхнувся — тим більше, Андрій не зможе сьогодні з тобою позайматися. У нього є робота. А у мене роботи немає. Тому я буду з тобою займатися реабілітацією

- Ну, добре — я посміхнулась

- Тоді давай почнемо — тато посміхнувся

- Мг — я встала і у мене почалось заняття.

Костя.

У моєї Ксенії з’явився тато. Це дуже добре, ще одна рідна людина. Ще більше підтримки. Це те, що треба зараз для Ксенії. І на скільки я зрозумів Іван теж як І дядько Андрій фізіотерапевт. Це дуже добре.

Я приїхав у офіс. Зайшов, побачив, що Христя стоїть у коридорі за столом та гортає якісь папери. Вона подивилась на мене. І посміхнулась.

- Привіт — я закрив двері

- Привіт. Я тут гортаю документи для податкової служби. Немає двох документів. Ти не знаєш де вони можуть бути?

- Знаю. Вони не надруковані. А тобто на комп’ютері. Треба їх роздрукувати

- Йди друкуй, адже мені треба бути через півтори години у податковій

- Добре — я пішов у кабінет. Сів за комп’ютер і почав друкувати ці папірці. Надрукував два потрібні папірця. І вже закривав комп’ютер. В офісі зникло світло. Я взяв ці папірці і вийшов з кабінету.

- Встиг роздрукувати?

- Так, ось вони — Христя подивилась

- Мг... добре, мені їх якраз і не вистачало

- Що сьогодні робити?

- Їдь додому, по своїм справами. Адже в офісі немає світла. Тільки що дзвонили сказали, що світло буде лише завтра ввечері

- То, що завтра робити будемо?

- Я даю тобі вихідний

- Дякую, я можу йти?

- Так

- Дякую, до середи тоді

- Угу — я вийшов з офісу і мені якраз подзвонила вихователька з дитсадку. Я взяв слухавку.

- Доброго дня, Костянтине

- Доброго дня

- Костянтине, заїдьте у садок заберіть дітей

- Щось сталося?

- Катруся і Павло захворіли. Медсестра сказала, що це можливо вітрянка

- Зараз буду — я поклав трубку. Оце так, життя все веселіше і веселіше починається. Цікаво, що ж буде далі. Я сів у машину та поїхав у садок. Добре, що я перехворів на вітрянку.

За двадцять хвилин я був у садку. Забрав дітей. І повіз їх додому. Додому ми їхали хвилин тридцять. На дорозі було ДТП. Дві машини врізались одна в одну. Жахіття... дивитися на ці автівки боляче, а про людей я взагалі мовчу.

Ми приїхали додому. Зайшли у квартиру. У квартирі була бабуся з Машею. Вони вийшли з кухні.

- Привіт — сказав я

- Костику, ти ж наче на роботі повинен бути? А, що з дітками?

- В офісі вимкнули світло тому Христя на сьогодні та завтра дала вихідні, ― ми почали знімати верхній одяг ― а з дітьми, що... мені подзвонила вихователька сказала, що Катруся з Павлом можливо захворіли на вітрянку. Тому у нас швидше за все двадцять один день у квартирі карантин. Сподіваюсь ви перехворіли на вітрянку

Діти повністю зняли з себе верхній одяг.