12 глава
Костя.
Вечір.
Я забрав бабусю та дядька Андрія з лікарні. Ми поїхали за дітьми. День сьогодні виявився складним. Купа документів. Голова йшла обертом. Ми забрали діток з садочку. Завтра спектакль. Я вирішив зняти на камеру виступ наших дітей показати Ксенії та на пам’ять буде. А ще до того як поїхати у лікарню забрати бабусю та дядька Андрія. Я їздив у клас танців. Поговорив з хореографом. Сказав, що ми вже не беремо участі у конкурсі. Чесно, я засмучений, хореограф, до речі теж. Його слова закарбувались у моїй пам’яті і вони були такі “Дуже шкода. Ви така хороша пара. На паркеті класу ви найкраща пара. Дуже шкода, що ви не братимете участі у цьому конкурсі. Я був впевнений, що саме ви переможете. Переказуйте Ксенії швидкого одужання”.
Весь вечір після вечері бабуся Галя з дітьми грали у кімнаті дітей. Дядько Андрій щось робив у вітальні. Я сиджу розбираюсь з документами, але перед тим я подзвонив Христі, сказав, що мені завтра треба бути дома і у садку. Христя відпустила мене на цілий день. Але післязавтра я повинен буду цілий день знаходитись в офісі.
У кімнату заглянула бабуся.
- Костику, я вклала дітей спати
- Добре, йдіть відпочивати. Дітки мабуть не дали вам відпочити
- Та все добре. Я тільки рада побути зі своїми правнуками — бабуся посміхнулась
- Ви ж пам’ятаєте, завтра спектакль у садочку
- Так, пам’ятаю. Шкода, що Ксенії не буде на спектаклі
- Це так, я перед тим як поїду у садок, заїду до неї. Заодно завезу дядька Андрія до неї
- Це добре, я мабуть піду відпочивати, на добраніч
- На добраніч
Ранок.
Спати я ліг о третій ночі. Дороблював документи. Два рази ходив робити собі каву. Прокинувся я від голосу бабусі. Вона мене розбудила о сьомій. Я взагалі не виспався. Чотири години це мало для мене. Але, що зробиш. Документи треба доробити, а діти о дев’ятій повинні бути у садочку. У них о дванадцятій повинен бути спектакль. Тому у мене буде лише три години аби побути з моєю коханою, навіть менше.
Бабуся залишилась дома. А ми з дядьком Андрієм завезли дітей у садок. А самі поїхали до Ксенії. Не уявляю, що вона відчуватиме коли я їй скажу про спектакль та про наш урок танців. Якщо вона буде плакати. Я це зрозумію. Мені б самому було б образливо.
Ми під'їхали до лікарні. Вийшли з машини, пішли до Ксенії.
Я зайшов у палату сам. Дядько Андрій сказав, щоб ми побули удвох.
- Привіт, принцесо. Як у тебе справи?
- У мене все добре, — Ксенія сіла на ліжко. Бо до того вона лежала. Я підійшов до неї та поцілував її у губи, а потім сів біля неї — а у вас як?
- У нас теж добре. О дванадцятій буде спектакль у садку. Я з бабусею підемо туди
- Я теж хотіла б подивитись цей спектакль — Ксенія подивилась на мене сумними очима. Я побачив, що вона зараз розплачеться.
- Кохана, не треба плакати, будь ласка. Я все зніму на камеру. Тому у тебе буде можливість побачити їх виступ
- Дякую
- І ще одне
- Що?
- Я вчора був у класі хореографії. Говорив з хореографом. Сказав, що ми не будемо брати участь у конкурсі. Я трохи був здивований його словам
- Яким словам?
- Він сказав, що ми найкраща пара
- Це і так зрозуміло — Ксенія посміхнулась
- Він сказав, що був впевнений у тому, що ми переможемо цей конкурс
- Серйозно?
- Так
- На жаль не вийде станцювати й перемогти, а так хотілось
Я посміхнувся і трохи обійняв своє сонечко.
- Принцесо, я впевнений ми з тобою ще станцюємо цей танець. Тільки треба вилікувати твою спину. І ми обов’язково станцюємо
- Правда?
Ксенія подивилась на мене. А з її очей потекли сльози. Я їх почав витирати.
- Сто відсотків. Я в тебе вірю. Чуєш? Ти зможеш нормально рухатись. Повір у себе, так як я вірю в тебе, принцесо — я поцілував її у губи
- Добре, я постараюсь — Ксенія посміхнулась
- Ось так краще, коли ти не плачеш — я витер її останні сльози та ще раз поцілував її у губи — до речі бабуся тобі передала кекси. Тільки от що. З’їси їх після лікування
- Дядько Андрій тут?
- Так, він сказав, що він буде кожен день приїжджати до тебе
- Навіть у суботу й неділю?
- Так, щоб ти не розслаблялась. Тому я зараз піду, а у тебе почнеться лікування — я посміхнувся — і не вередувати мені. Будь чемною
Ксенія почала сміятись.
- З дядько Андрієм марно сперечатись.
- Вже пробувала?
- Так. Дав зрозуміти, що по іншому не буде. Тільки так і все
- Ось і добре. Тоді я кличу дядька Андрія і вперед
- Ага — я поцілував кохану у губи.
- Тоді до завтра. Принесу відео з спектаклю
- Добре
Я вийшов з палати. Дядько Андрій щось читав у телефоні. Коли я вийшов він подивився на мене і встав зі стільця.
- Все добре?
- Так. Ксеня готова до лікування. А я піду вже, спектакль починається через півтори години. Тому треба бігти
- Добре, побачимось ввечері
- Так
Дядько зайшов у палату. А я швиденько вибіг з лікарні та поїхав додому за бабусею. Вона повинна бути вже зібраною їхати. Вихователька попросила аби всі батьки були за пів години до початку спектаклю.
Я приїхав додому. Забрав бабусю. І ми поїхали на спектакль до діток. Трохи потрапили у затор, що мене трохи збісило. Подумки проклинав цих водіїв, що повільно їдуть. Ми доїхали до садочка. Зайшли у будівлю. А потім і в групу. Вихователька була рада нас бачити. Я побачив, що у групі вже багато батьків.
- Шановні батьки та гості я пропоную вам зараз піти у актовий зал. Він знаходиться на другому поверсі. У іншому крилі будівлі.
Ми пішли у актовий зал. Бабуся подивилась на мене.
- Це Ксенія з ними віршики вчила?
- Так, я наче вам це казав
- Пам’ять щось останнім часом підводить