12 глава "Спектакль дітей у садку"

12 глава

Костя.

Вечір.

Я забрав бабусю та дядька Андрія з лікарні. Ми поїхали за дітьми. День сьогодні виявився складним. Купа документів. Голова йшла обертом. Ми забрали діток з садочку. Завтра спектакль. Я вирішив зняти на камеру виступ наших дітей показати Ксенії та на пам’ять буде. А ще до того як поїхати у лікарню забрати бабусю та дядька Андрія. Я їздив у клас танців. Поговорив з хореографом. Сказав, що ми вже не беремо участі у конкурсі. Чесно, я засмучений, хореограф, до речі теж. Його слова закарбувались у моїй пам’яті і вони були такі “Дуже шкода. Ви така хороша пара. На паркеті класу ви найкраща пара. Дуже шкода, що ви не братимете участі у цьому конкурсі. Я був впевнений, що саме ви переможете. Переказуйте Ксенії швидкого одужання”.

Весь вечір після вечері бабуся Галя з дітьми грали у кімнаті дітей. Дядько Андрій щось робив у вітальні. Я сиджу розбираюсь з документами, але перед тим я подзвонив Христі, сказав, що мені завтра треба бути дома і у садку. Христя відпустила мене на цілий день. Але післязавтра я повинен буду цілий день знаходитись в офісі.

У кімнату заглянула бабуся.

- Костику, я вклала дітей спати

- Добре, йдіть відпочивати. Дітки мабуть не дали вам відпочити

- Та все добре. Я тільки рада побути зі своїми правнуками — бабуся посміхнулась

- Ви ж пам’ятаєте, завтра спектакль у садочку

- Так, пам’ятаю. Шкода, що Ксенії не буде на спектаклі

- Це так, я перед тим як поїду у садок, заїду до неї. Заодно завезу дядька Андрія до неї

- Це добре, я мабуть піду відпочивати, на добраніч

- На добраніч

Ранок.

Спати я ліг о третій ночі. Дороблював документи. Два рази ходив робити собі каву. Прокинувся я від голосу бабусі. Вона мене розбудила о сьомій. Я взагалі не виспався. Чотири години це мало для мене. Але, що зробиш. Документи треба доробити, а діти о дев’ятій повинні бути у садочку. У них о дванадцятій повинен бути спектакль. Тому у мене буде лише три години аби побути з моєю коханою, навіть менше.

Бабуся залишилась дома. А ми з дядьком Андрієм завезли дітей у садок. А самі поїхали до Ксенії. Не уявляю, що вона відчуватиме коли я їй скажу про спектакль та про наш урок танців. Якщо вона буде плакати. Я це зрозумію. Мені б самому було б образливо.

Ми під'їхали до лікарні. Вийшли з машини, пішли до Ксенії.

Я зайшов у палату сам. Дядько Андрій сказав, щоб ми побули удвох.

- Привіт, принцесо. Як у тебе справи?

- У мене все добре, — Ксенія сіла на ліжко. Бо до того вона лежала. Я підійшов до неї та поцілував її у губи, а потім сів біля неї — а у вас як?

- У нас теж добре. О дванадцятій буде спектакль у садку. Я з бабусею підемо туди

- Я теж хотіла б подивитись цей спектакль — Ксенія подивилась на мене сумними очима. Я побачив, що вона зараз розплачеться.

- Кохана, не треба плакати, будь ласка. Я все зніму на камеру. Тому у тебе буде можливість побачити їх виступ

- Дякую

- І ще одне

- Що?

- Я вчора був у класі хореографії. Говорив з хореографом. Сказав, що ми не будемо брати участь у конкурсі. Я трохи був здивований його словам

- Яким словам?

- Він сказав, що ми найкраща пара

- Це і так зрозуміло — Ксенія посміхнулась

- Він сказав, що був впевнений у тому, що ми переможемо цей конкурс

- Серйозно?

- Так

- На жаль не вийде станцювати й перемогти, а так хотілось

Я посміхнувся і трохи обійняв своє сонечко.

- Принцесо, я впевнений ми з тобою ще станцюємо цей танець. Тільки треба вилікувати твою спину. І ми обов’язково станцюємо

- Правда?

Ксенія подивилась на мене. А з її очей потекли сльози. Я їх почав витирати.

- Сто відсотків. Я в тебе вірю. Чуєш? Ти зможеш нормально рухатись. Повір у себе, так як я вірю в тебе, принцесо — я поцілував її у губи

- Добре, я постараюсь — Ксенія посміхнулась

- Ось так краще, коли ти не плачеш — я витер її останні сльози та ще раз поцілував її у губи — до речі бабуся тобі передала кекси. Тільки от що. З’їси їх після лікування

- Дядько Андрій тут?

- Так, він сказав, що він буде кожен день приїжджати до тебе

- Навіть у суботу й неділю?

- Так, щоб ти не розслаблялась. Тому я зараз піду, а у тебе почнеться лікування — я посміхнувся — і не вередувати мені. Будь чемною

Ксенія почала сміятись.

- З дядько Андрієм марно сперечатись.

- Вже пробувала?

- Так. Дав зрозуміти, що по іншому не буде. Тільки так і все

- Ось і добре. Тоді я кличу дядька Андрія і вперед

- Ага — я поцілував кохану у губи.

- Тоді до завтра. Принесу відео з спектаклю

- Добре

Я вийшов з палати. Дядько Андрій щось читав у телефоні. Коли я вийшов він подивився на мене і встав зі стільця.

- Все добре?

- Так. Ксеня готова до лікування. А я піду вже, спектакль починається через півтори години. Тому треба бігти

- Добре, побачимось ввечері

- Так

Дядько зайшов у палату. А я швиденько вибіг з лікарні та поїхав додому за бабусею. Вона повинна бути вже зібраною їхати. Вихователька попросила аби всі батьки були за пів години до початку спектаклю.

Я приїхав додому. Забрав бабусю. І ми поїхали на спектакль до діток. Трохи потрапили у затор, що мене трохи збісило. Подумки проклинав цих водіїв, що повільно їдуть. Ми доїхали до садочка. Зайшли у будівлю. А потім і в групу. Вихователька була рада нас бачити. Я побачив, що у групі вже багато батьків.

- Шановні батьки та гості я пропоную вам зараз піти у актовий зал. Він знаходиться на другому поверсі. У іншому крилі будівлі.

Ми пішли у актовий зал. Бабуся подивилась на мене.

- Це Ксенія з ними віршики вчила?

- Так, я наче вам це казав

- Пам’ять щось останнім часом підводить