11 глава "Новий фізіотерапевт"

11 глава

Два тижня потому.

У Ксенії тиждень тому почалась реабілітація. А я працюю кожен день замісником Христі. Скажу чесно, мені подобається, але й складно. Два рази я йшов з роботи раніше, щоб поїхати до Ксенії. Мені дзвонив її фізіотерапевт. Сказав, що він недалеко від нервового зриву. Ксенія йому тріпає нерви. Не думав, що моя Ксенія на таке здатна. Ніколи її не бачив такою. Хоча ні, бачив вчора. Розлючена так була, що просто жах. Зараз я їду до неї з цього ж самого приводу. Фізіотерапевт подзвонив, сказав, що моя дружина з глузду з’їхала. Кричить на нього як не в собі. Тому я відпросився у Христі. І їду заспокоювати Ксенію.

Я приїхав до лікарні. Припаркував машину і пішов до Ксенії. За декілька хвилин я був у палаті.

- Добрий день, Олегу Вітальовичу

- Для когось він добрий, але точно не для мене

- Що знову кричала?

- Так, зараз заспокійливе вкололи. Їй не подобається моя методика лікування, тому кричить

- Я можу свого фізіотерапевта привезти?

- Якщо у вас є знайомий фізіотерапевт, то вперед, везіть його. Бо я вже не можу

- Добре. Вибачте її, будь ласка

- Костю — я почув спокійний, навіть занадто спокійний голос коханої — ти що тут робиш?

- Приїхав поговорити з твоїм фізіотерапевтом. Завтра у тебе буде новий фізіотерапевт. З яким у тебе не виникне бажання сваритися — я посміхнувся

- У якому сенсі? Хто?

- Завтра побачиш

- Заінтригував прям — вона трохи посміхнулась

- Ну, все мені треба їхати. Завтра приїду вже з фізіотерапевтом

Я вийшов з палати, а потім з лікарні. Вирішив поїхати у село за дядьком Андрієм. Не думаю, що у Ксені виникне бажання сваритися з рідною людиною. Дітей я завіз у дитячий садок. Думаю, подзвонити Насті, щоб їх забрала. Я сів у машину. І подзвонив Насті.

- Сестричко, привіт

- Привіт, як справи?

- Не дуже

- Чому? Що сталося?

- Ксенія вередує з приводу реабілітації. Фізіотерапевт відмовився її лікувати

- І, що ж робити?

- В тому й справа, що дзвоню тобі. Забери діток з дитсадку. А я поїду за фізіотерапевтом

- У тебе є знайомий фізіотерапевт?

- Так, дядько Ксенії

- Ясно, про діток не хвилюйся я їх заберу

- Дякую сестричко, ну, все я поїхав. Гарного тобі дня

- І тобі, братику

Я поклав слухавку. І поїхав у село. Не знаю як я буду виправдовуватись перед бабусею Ксенії. Це ж я винен у її падінні. І що вона не знала про це так довго. Навіть моя мама звідкись дізналась. Коли мені Ксеня це сказала. Я аж рота відкрив. Мама ще й вибачилась. Я у шоку.

Я їхав і думав, що та які слова я буду говорити бабусі Галі. Ех... що буде, то буде. Я приїхав до двору, вийшов з машини. І підійшов до хвіртки.

- Бабусю Галя! Дядько Андрію, ви дома?!

З будинку вийшли бабуся Галя з дядьком Андрієм. Дядько Андрій відкрив хвіртку і я зайшов у двір.

- Привіт, Костику — сказала бабуся

- Привіт — сказав дядько Андрій, ми потиснули один одному руки ― чому без Ксенії?

- Хлопці, давайте пройдемо у хату. Чай поп’ємо

Ми зайшли у хату. У мене в думках вертілись різні слова. Які я хочу сказати. Та не можу підібрати саме ті які потрібні. Ми пройшли на кухню. Бабуся зробила чай. Ми сіли за стіл.

- Костику, бери пиріжки, тільки що спекла

- Так, чому без Ксенії приїхав?

- Справа в тому, що — я закрив очі руками. Бо відчув, що у мене зараз потечуть сльози. Ком в горлі вже стояв

- Що?

- Ми готувались до виступу... коротше кажучи пробачте мене — я подивився на бабусю Галю. Вона дивилась весь час на мене

- Що пробачити, я нічого не розумію — сказала вона. Я зітхнув. Зібрався з думками.

- Ми з Ксенією готувались до виступу... вона впала... зламала хребет.

- Їй робили операцію? — запитав дядько Андрій

- Так, декілька тижнів тому... пробачте, що раніше про це не сказав. У неї почалась реабілітація тиждень тому. Вона свого фізіотерапевта довела практично до нервового зриву. Він сказав, щоб я шукав їй іншого фізіотерапевта. Тому я приїхав за вами — я подивився на дядька Андрія — з вами вона думаю, не захоче сваритись. А, до речі. Ксенія не знає, що ви працюєте фізіотерапевтом

- Серйозно?

- Так... тому для неї це буде несподіванка

- Звісно, я допоможу своїй племінниці. Коли їдеш у місто?

Я подивився на годинник.

- Думаю ввечері бути дома

- Я поїду з вами — сказала бабуся — попрошу Ярину, щоб подивилась за худобою

- Хто така Ярина?

- Мама Діани. А ти не знав як її звати?

- Чесно, не знав. Так, тоді збираймося і їдемо

- Зараз сходжу до Ярини. А потім будемо збиратися

Бабуся вийшла з кухні, а потім з будинку. Ми з дядьком Андрієм допили чай. І він пішов збиратися їхати. А я сидів, закрив руками обличчя. Нарешті поговорив. Я думав, ще б трошки і я став на коліна перед бабусею.

Бабуся Галя зайшла у будинок через хвилин п’ятнадцять. Почала збиратись. Вона сказала, що мама Діани не проти подивитись за худобою.

За пів години ми сіли у машину й поїхали у місто. У салоні машини була тиша. Але тишу порушив я.

- Ми завтра можемо зайти у кав’ярню Олівії. Вона завтра працює. Ви ж у її кав’ярні ще не були

- Я не був

- А я тим більше

- У неї смачна кава. Домашня така атмосфера. Мені подобається її заклад. Катруся з Павлом просто у захваті від какао з маршмелоу

- А де вони зараз? — запитала бабуся

- У дитячому садку — тільки-но я це сказав, як мені подзвонила Настя. Я взяв слухавку і увімкнув голосний зв’язок.

- Так, сестричко, слухаю

- Я з Мар’яною вже забрали Катрусю і Павла з дитсадку. Зараз буду їх годувати обідом

- Добре, дякую, сестричко

- А ти як там? Де зараз?

- Я їду за кермом з села

- Ой, то я тобі заважаю?