9 глава
Я зняв верхній одяг та зразу пішов у душ. Дома я знаходжусь сам. Маша переїхала жити до Артема. Тому діти зараз там. А кімната Маші стала дитячою кімнатою.
Прийнявши душ, я пішов у спальню. Тільки-но зайшов і зразу впав на ліжко. Втомився... й фізично й морально. Емоцій поганих було вдосталь. Я закрив очі. І подумав, що завтра перед тим як поїду з Христею до Ксенії, заїду в цирк. Щоб звільнитися. Хочу це зробити якнайшвидше. З цим думками я заснув.
Я прокинувся і як завжди сподівався побачити біля себе кохану. Але біля мене її не було. І це повернуло мене у реальність. Вона зараз у лікарні. Я сів на ліжко і протер очі. А потім взяв телефон й подивився на нього. Зараз 8:05. І мені два рази дзвонила Маша. Я подзвонив їй. Вона зразу взяла слухавку.
- Привіт, ти дзвонила?
- Привіт, так. Хотіла сказати, що сьогодні дітей у садок завезе Артем, а після забере, бо у мене є клієнти, цілий день буду зайнята
- Добре, я сьогодні їх від вас заберу
- Та нам не складно посидіти з ними. Я так розумію, ти сьогодні до Ксенії поїдеш?
- Так, мабуть буду у неї цілий день сидіти.
У двері хтось подзвонив.
- Машо, мені треба йти. Я тобі подзвоню
- Дзвони краще Артему, добре?
- Так, я тебе зрозумів — я поклав слухавку. Пішов відкривати двері. Підійшов до них. А потім їх відкрив. На порозі стояла моя сестра.
- Проходь — Настя зайшла у квартиру.
- О, братику, виглядаєш не дуже
- Знаєш, що сталося?
- Так, чула як ви з Христею розмовляли. То, що Ксенія у лікарні?
- Так
- Настю, я дуже винен перед нею — я опустив голову.
- Братику, візьми себе в руки. Треба щось робити — Настя погладила мене по плечу.
- Ти як завжди права, сестричко — я подивився на неї
- Як там Ксенія?
- Нормально. Їй зробили операцію... пройдеш? Може чай поп’ємо?
- Давай — ми пройшли на кухню. Я поставив грітися чайник, а Настя сіла на стілець — з ким дітки залишились?
- Вони у Маші й Артема. Маша сказала, що Артем завезе їх у садок
- Якщо хочеш я можу ввечері їх забрати, щоб у тебе було трохи часу щось зробити — чайник закипів, я доробив чай та поставив на стіл дві чашки.
- Ем...
- Я їх заберу, Мар’яна буде рада пограти зі своїми братиком і сестричкою — я зробив ковток чаю
- ...Ну, добре, але я ввечері зайду. Адже не бачив їх нормально з позавчорашнього дня
- Добре, чекатиму
Ми попили з Настею чай. І вона пішла до дому. Все-таки добре, що вона зайшла. Трохи легше стало. Згадав, що у мене є підтримка не тільки зі сторони Маші, а ще зі сторони Насті. Дві старші сестрички. Безмежно їм вдячний.
Я помив чашки та пішов вдягатись. Заїду в цирк, звільнюсь. Ксенію вони не мають права звільняти. Адже не можна звільнити людину, яка хворіє. А особливо через таку травму.
Я одягнувся у джинси й теплий гольф. Взяв сумку і вийшов з квартири. Швидко закрив двері й пішов до машини. Сів у неї й поїхав у цирк. Доїхав до цирку я швидко. На дорогах не було заторів. І ще я швидко їхав.
Припаркував машину та зайшов у будівлю. А потім пішов до директора. Сподіваючись, що він сьогодні є на роботі. Підійшов до його кабінету. Постукав. Зразу почув голос директора.
- Заходьте — я зайшов у кабінет. Директор побачивши мене, сумно подивився на мене — Костянтине, проходьте, сідайте
- Я прийшов звільнятися
- Костянтине...
- Вибачте, але я більше не зможу працювати тут. Тому хочу звільнитися по власному бажанню
- Добре, я все розумію — він посунув мені аркуш паперу й ручку. Я взяв їх та почав писати заяву на звільнення. За декілька хвилин я дав цю заяву директору. Він її без питань підписав.
- Я вже піду
- Добре
- Бувайте
Я швидко вийшов з кабінету, а потім кулею вибіг з цирку. Не можу я знаходитись там. Сів у машину й зателефонував Христі. Вона зразу взяла слухавку.
- Привіт, ми домовлялись разом їхати до Ксенії
- Пам’ятаю, але у мене деякі справи з’явились, ти не проти за годину зустрітись?
- Добре, я тоді чекаю тебе у кав’ярні Олівії, знаєш де вона знаходиться?
- Знаю
- Тоді чекаю тебе там
Я завів машину й поїхав до Олівії. Її кав’ярня взагалі класна. Атмосфера домашня, кавою пахне за десять метрів від кав’ярні. Словом кав’ярня мені дуже подобається.
Я під'їхав до кав’ярні “Кава від Олівії”. У місті вона одна така. Припаркував машину й пішов у приміщення. Підійшов до стійки. За стійкою стояла Олівія. У неї є дівчина, яка працює тут, але сьогодні на цій зміні власниця кав’ярні.
- Привіт, — вона подивилась на мене — каву будеш?
- Привіт, так, будь ласка
- Яку?
- Американо
- Зараз буде — Олівія посміхнулась. Вона ще не знає, що відбулось, адже звідки. Маша з нею рідко спілкується. Олівія швиденько робила каву. Я не розумів, що саме вона робить. Вона поставила чашку з кавою. Подивилась на мене.
- Костю, ти якийсь...
- Погано виглядаю? — я зробив ковток кави
- Так, у тебе щось сталося?
- На жаль так — я зітхнув
- Що сталося?
- Ксенія у лікарні
- Чому?
Я закрив обличчя руками.
- Так, що сталося, не мовчи...
- Я винен... тільки я... ми робили акробатичний номер... Ксенія повинна була стрибнути, а я її не встиг зловити... вона впала... у неї перелом хребта — я подивився на Олівію, у неї враз зникла посмішка — Олівія, я дуже винен
- Їй робили операцію?
- Так, лікар сказав, що Ксенії треба важка й довга реабілітація
- Так, послухай. Не треба вішати ніс. З Ксенією буде все добре, а з приводу реабілітації, звернись до мого тата — я зробив останній ковток кави