9 глава "Винен тільки я і більш ніхто"

9 глава

Я зняв верхній одяг та зразу пішов у душ. Дома я знаходжусь сам. Маша переїхала жити до Артема. Тому діти зараз там. А кімната Маші стала дитячою кімнатою.

Прийнявши душ, я пішов у спальню. Тільки-но зайшов і зразу впав на ліжко. Втомився... й фізично й морально. Емоцій поганих було вдосталь. Я закрив очі. І подумав, що завтра перед тим як поїду з Христею до Ксенії, заїду в цирк. Щоб звільнитися. Хочу це зробити якнайшвидше. З цим думками я заснув.

Я прокинувся і як завжди сподівався побачити біля себе кохану. Але біля мене її не було. І це повернуло мене у реальність. Вона зараз у лікарні. Я сів на ліжко і протер очі. А потім взяв телефон й подивився на нього. Зараз 8:05. І мені два рази дзвонила Маша. Я подзвонив їй. Вона зразу взяла слухавку.

- Привіт, ти дзвонила?

- Привіт, так. Хотіла сказати, що сьогодні дітей у садок завезе Артем, а після забере, бо у мене є клієнти, цілий день буду зайнята

- Добре, я сьогодні їх від вас заберу

- Та нам не складно посидіти з ними. Я так розумію, ти сьогодні до Ксенії поїдеш?

- Так, мабуть буду у неї цілий день сидіти.

У двері хтось подзвонив.

- Машо, мені треба йти. Я тобі подзвоню

- Дзвони краще Артему, добре?

- Так, я тебе зрозумів — я поклав слухавку. Пішов відкривати двері. Підійшов до них. А потім їх відкрив. На порозі стояла моя сестра.

- Проходь — Настя зайшла у квартиру.

- О, братику, виглядаєш не дуже

- Знаєш, що сталося?

- Так, чула як ви з Христею розмовляли. То, що Ксенія у лікарні?

- Так

- Настю, я дуже винен перед нею — я опустив голову.

- Братику, візьми себе в руки. Треба щось робити — Настя погладила мене по плечу.

- Ти як завжди права, сестричко — я подивився на неї

- Як там Ксенія?

- Нормально. Їй зробили операцію... пройдеш? Може чай поп’ємо?

- Давай — ми пройшли на кухню. Я поставив грітися чайник, а Настя сіла на стілець — з ким дітки залишились?

- Вони у Маші й Артема. Маша сказала, що Артем завезе їх у садок

- Якщо хочеш я можу ввечері їх забрати, щоб у тебе було трохи часу щось зробити — чайник закипів, я доробив чай та поставив на стіл дві чашки.

- Ем...

- Я їх заберу, Мар’яна буде рада пограти зі своїми братиком і сестричкою — я зробив ковток чаю

- ...Ну, добре, але я ввечері зайду. Адже не бачив їх нормально з позавчорашнього дня

- Добре, чекатиму

Ми попили з Настею чай. І вона пішла до дому. Все-таки добре, що вона зайшла. Трохи легше стало. Згадав, що у мене є підтримка не тільки зі сторони Маші, а ще зі сторони Насті. Дві старші сестрички. Безмежно їм вдячний.

Я помив чашки та пішов вдягатись. Заїду в цирк, звільнюсь. Ксенію вони не мають права звільняти. Адже не можна звільнити людину, яка хворіє. А особливо через таку травму.

Я одягнувся у джинси й теплий гольф. Взяв сумку і вийшов з квартири. Швидко закрив двері й пішов до машини. Сів у неї й поїхав у цирк. Доїхав до цирку я швидко. На дорогах не було заторів. І ще я швидко їхав.

Припаркував машину та зайшов у будівлю. А потім пішов до директора. Сподіваючись, що він сьогодні є на роботі. Підійшов до його кабінету. Постукав. Зразу почув голос директора.

- Заходьте — я зайшов у кабінет. Директор побачивши мене, сумно подивився на мене — Костянтине, проходьте, сідайте

- Я прийшов звільнятися

- Костянтине...

- Вибачте, але я більше не зможу працювати тут. Тому хочу звільнитися по власному бажанню

- Добре, я все розумію — він посунув мені аркуш паперу й ручку. Я взяв їх та почав писати заяву на звільнення. За декілька хвилин я дав цю заяву директору. Він її без питань підписав.

- Я вже піду

- Добре

- Бувайте

Я швидко вийшов з кабінету, а потім кулею вибіг з цирку. Не можу я знаходитись там. Сів у машину й зателефонував Христі. Вона зразу взяла слухавку.

- Привіт, ми домовлялись разом їхати до Ксенії

- Пам’ятаю, але у мене деякі справи з’явились, ти не проти за годину зустрітись?

- Добре, я тоді чекаю тебе у кав’ярні Олівії, знаєш де вона знаходиться?

- Знаю

- Тоді чекаю тебе там

Я завів машину й поїхав до Олівії. Її кав’ярня взагалі класна. Атмосфера домашня, кавою пахне за десять метрів від кав’ярні. Словом кав’ярня мені дуже подобається.

Я під'їхав до кав’ярні “Кава від Олівії”. У місті вона одна така. Припаркував машину й пішов у приміщення. Підійшов до стійки. За стійкою стояла Олівія. У неї є дівчина, яка працює тут, але сьогодні на цій зміні власниця кав’ярні.

- Привіт, — вона подивилась на мене — каву будеш?

- Привіт, так, будь ласка

- Яку?

- Американо

- Зараз буде — Олівія посміхнулась. Вона ще не знає, що відбулось, адже звідки. Маша з нею рідко спілкується. Олівія швиденько робила каву. Я не розумів, що саме вона робить. Вона поставила чашку з кавою. Подивилась на мене.

- Костю, ти якийсь...

- Погано виглядаю? — я зробив ковток кави

- Так, у тебе щось сталося?

- На жаль так — я зітхнув

- Що сталося?

- Ксенія у лікарні

- Чому?

Я закрив обличчя руками.

- Так, що сталося, не мовчи...

- Я винен... тільки я... ми робили акробатичний номер... Ксенія повинна була стрибнути, а я її не встиг зловити... вона впала... у неї перелом хребта — я подивився на Олівію, у неї враз зникла посмішка — Олівія, я дуже винен

- Їй робили операцію?

- Так, лікар сказав, що Ксенії треба важка й довга реабілітація

- Так, послухай. Не треба вішати ніс. З Ксенією буде все добре, а з приводу реабілітації, звернись до мого тата — я зробив останній ковток кави