8 глава "Лікарня"

8 глава

Її голова лежала на моїх колінах. Я нахилився до її обличчя. У мене з очей потекли сльози. Як я зміг таке допустити? Я нахилився до неї і послухав її серце б’ється чи ні. Наче б’ється... наче.

До нас підбігла Діана. Вона також сьогодні приїхала на репетицію. Вона підбігла до нас.

- Що сталося?

- Не встиг її зловити

- Перестань плакати! ― вона дала мені ляпаса, щоб я отямився. І це реально допомогло ― Давай краще викликай швидку. Треба її знерухомити, не дай Боже щось зламала

Діана побігла по аптечку. А я побіг взяти телефон. Він лежав недалеко біля сидінь першого ряду. Набрав номер швидкої. Сказав, щоб приїхали, сказав адресу і, що саме трапилось. Потім підбіг до Ксенії. Вона відкрила очі.

- Ось ми і квити — вона це сказала пошепки

- Ксеня, що болить?

- Спина... спина дуже сильно болить — сказала вона. У неї потекли сльози. А потім вона знову закрила очі.

За двадцять хвилин приїхала швидка. Довго їхали, адже на дорогах затори. Лікарі оглянули Ксенію. Сказали, що дуже добре, що ми її знерухомили. Бо можливо перелом хребта. Ми їхали у машині швидкої допомоги. Я поїхав з Ксенією, Діана в цей час поїхала до Маші.

До Ксені причепили якийсь прилад. Він почав пищати.

- Зупинка серця — лікар взяв дефібрилятор та почав заводити серце Ксенії. Я в цей час думав, якщо вона помре, то в цьому буду винен я і більш ніхто. Я залишусь сам у цьому світі. А наші діти залишаться без мами. Ці думки нагнали на мене сльози. Ніколи так сильно не плакав... ніколи. Хоч би вона вижила.

Лікарю вдалось завести серце Ксенії. І це дуже добре. Я сподіваюсь, що у Ксенії нічого страшного немає. І чому я її не відмовив вчитися на цій спеціальності? Чому?

Ми доїхали до лікарні. Ксенію повезли у відділення, а мене туди не пустили. Я сидів на лавці. Закрив обличчя руками. Бо з очей текли сльози. У машині швидкої допомоги у Ксенії зупинилось серце. Не дай Боже воно зупиниться ще раз. І її не зможуть врятувати. Ні про це й думати не хочу. Не хочу, але ці думки самі по собі лізуть у голову. Ну, як я міг її не зловити. І взагалі якого чорта ми поїхали на цю репетицію. Хотіли сьогодні провести день з нашими дітками. Але Ксеня сказала. Давай поїдемо потренуємось, а потім вечір проведемо у колі сім’ї. Якщо б я знав, що воно буде так. Я б відмовив її їхати на сьогоднішню репетицію. Але зараз нічого не зміниш. Час не повернути назад.

Я сиджу у коридорі вже двадцять хвилин. До мене вийшов лікар. Я встав з лавки.

- Що з Ксенією?

- Все погано

- Що саме погано?

- Їй потрібна операція на хребті...

- Коли операцію робитимуть?

- Її вже повезли в операційну. Коли операція закінчиться я до вас вийду

- Добре — лікар зайшов у відділення. Операція, зламався хребет. Квити сказала? Зовсім ні. У неї травма набагато важче, ніж у мене. Тому ми точно не квити.

Я сидів і дивився просто в одну точку. У лікарню хтось зайшов. Я повільно повернув голову. І побачив Машу з Катрусею та Павлом. Вона тримала їх за руки.

- Привіт, що з Ксенією?

- Не встиг її зловити... у неї перелом хребта. Вже почали робити операцію

- Як же так сталося? — я встав з лавки

- Не знаю... я її не встиг зловити — сказав пошепки я. Маша відпустила діток. І обійняла мене. У мене досі з очей текли сльози.

- Тато, а де мама? — запитав Павло

Я подивився на сина.

- Мама?.. Мама... — я присів до діток — з мамою все буде гаразд — я обійняв їх

У лікарню прийшли Діана й Тарас. Вони підійшли до нас.

- Що там Ксеня?

- Її повезли на операцію — сказала Маша

- Яку операцію?

- У неї перелом хребта...

Ми сиділи всі разом на лавці. І просто мовчали. Катруся сиділа у мене на руках і обіймала мене за шию. Вона до мене міцно притулилась.

- Тато, — сказала пошепки вона — з мамою все буде добре?

- Так, сонечко... я на це сподіваюсь

- А коли ми зможемо її побачити?

- Цього я не знаю... на жаль не знаю

За дві години до нас вийшов лікар.

- Як Ксенія?

- Операція пройшла успішно, ваша дружина зараз у реанімації

- А коли її перевезуть у палату?

- Думаю, завтра зранку. Тому їдьте додому. А завтра приїдете, побачите Ксенію вже в палаті — сказав лікар

- Я залишаюсь — сказав не задумуючись я

- Костя...

- Машо, забери дітей до себе, будь ласка

- Добре

Лікар подивився на мене.

- Якщо ви хочете залишитись, то пройдемо у палату. Можете почекати Ксенію там

- Дякую, лікарю

Маша з дітьми і Діана з Тарасом поїхали додому. А я пішов у палату, куди повинні привезти Ксенію. Добре, що операція пройшла успішно. Ми зайшли у палату. Лікар подивився на мене.

- Забув вам сказати

- Що?

- Ксенії треба буде спокій перші тижні. А після буде реабілітація. Якщо у неї буде хороша підтримка реабілітація проходитиме добре. Але в будь-якому разі вона буде довгою

- На скільки довгою?

- Реабілітація може тривати місяці, а той роки, підтримуйте її. Психологічно їй буде дуже важко — лікар вийшов з палати. А я сів у крісло. І закрив очі. На вулиці вже ніч. Тому хотілось спати. Я почув, що до мене хтось підійшов. Я відкрив очі і побачив медсестру.

- Вам принести плед?

- Так, будь ласка

Медсестра вийшла з палати, а потім через декілька хвилин повернулась з пледом.

- Візьміть — вона дала мені плед, а сама вийшла з палати. Я вкрився і закрив очі.

Ранок.

Я прокинувся. За вікном вже було світло. У палату зайшла медсестра і поставила крапельницю.

- Коли Ксенію привезуть?

- Вона у палаті вже буде через декілька хвилин

- Добре — нарешті я її побачу. Хочу вибачитись за те, що ось так все сталося. Я підійшов до вікна. На вулиці початок осені. Ми з Ксенією пропрацювали в цирку лише два місяці. Краще б не вчились у цьому інституті. Я дивився у вікно. На вулиці ходять медсестри, лікарі всі у білих халатах. Я побачив чоловіка з гіпсом на нозі та з милицями у руках. Та згадав себе. Я також так гуляв. У палату завезли Ксенію. Вона лежала на ліжку з закритими очима. Ліжко поставили біля стіни.