7 глава "Наш вихідний день"

7 глава

Два місяці потому.

Ми з Ксенією знайшли роботу. І вже два місяці працюємо у цирку. Роботу ми знайшли майже зразу. Ми прийшли у цирк. Директор на нас подивився. Він посміхнувся коли дізнався, що ми чоловік та дружина. І сказав таку фразу “У нашому цирку ще не працювало подружжя”. Ми показали й розказали про наші так сказати можливості. Директор знову таки посміхнувся та у самому кінці співбесіди сказав єдину фразу “Ви прийняті на роботу”.

Ми прийшли з чергової репетиції. Пройшли у квартиру. У квартирі тиша. Діти у Маші. І вони залишаться у неї на ніч. А ми проведемо вечір тільки удвох. Маша сама запропонували, щоб діти побули у неї. Ми не проти. Тим більше Артем сказав, що купив дитячу залізну дорогу. І вони будуть гратись.

Ми пройшли зняли курточки. Ксеня подивилась на мене.

- Що будемо робити?

- Хм... може замовимо їжу з твого улюбленого ресторану і будемо сидіти, їсти й дивитись фільми?

- Хороша ідея, замовляй страви. Мені як завжди

- Карі з куркою?

- Так — Ксенія посміхнулась та пішла мити руки. А я пройшов на кухню. Сів на стілець і почав замовляти страви.

За пів години ми вже сіли у вітальні. Почали їсти страви та вибирати фільм, який будемо дивитись. Я гортав стрічку з завантаженими фільмами.

- Ось цей хочу!

У мене ледь з руки не впала тарілка.

- “Назад у майбутнє”?

- Так — я включив фільм. Ми їли та дивились цей фільм. Після того як з’їли страви, я обійняв Ксенію. І ми ось так додивились фільм. Після я виключив телевізор.

- Що будемо завтра робити? — запитав я

- Пропоную зранку піти у цирк на репетицію — я відсторонився від Ксенії та подивився на неї.

- А може не підемо, проведемо день з дітками?

- Можна зранку сходити на репетицію, а вечір провести у колі сім’ї так сказати — Ксеня посміхнулась

- Ну, добре — я зітхнув — але я так не хочу йти

- У нас скоро спектакль тому треба. Знаєш скільки у мене репетицій було у театрі перед виступом?

- Знаю, практично кожен день

- Ну, от

- Вмовила. Так, спочатку репетиція, а потім з дітками підемо гуляти у парк. Погода наче хороша

- Повністю з тобою згодна. А потім можна зайти в кав’ярню до Олівії. Дітям подобається какао з маршмелоу. Та й побачити сестру хочу. Давно не бачила

- А зараз що робити будемо?

- Зараз, — Ксеня подивилась та примружилась — ось що — вона почала мене лоскотати. Напевно забула, що лоскоту я не боюсь. Тому лоскотати її почав я. Вона дуже голосно сміялась.

- Відпусти, Костю... відпусти — моя кохана сміялась.

- Сама почала, тому терпи — я почав сміятися.

В якийсь момент ми почали цілуватись. Мені це нагадало, те як ми були у бабусі. Коли я був там перший раз. Я взяв Ксенію на руки та поніс її у спальню. Я поклав Ксенію на ліжко. Ми почали пристрасно цілуватись. Я почув, що мій телефон почав дзвонити. Я взяв телефон.

- Хто дзвонить?

- Настя. Я відповім

- Угу

Я взяв слухавку.

- Привіт, братику

- Привіт

- Ти зайнятий?

- Не сильно, а, що?

- У мене є пропозиція

- Яка?

- Ти був колись біля могили нашого тата?

- Не пам’ятаю, а, що? Ти пропонуєш поїхати?

- Так. Сьогодні у нього б було день народження. Знав про це?

- Звідки? Мама нам не говорила, принаймні мені

- То поїдеш зі мною?

- Почекай — я закрив телефон рукою — Ксеніє, Настя пропонує, поїхати до мого тата на кладовище. Я хочу поїхати

- Тоді я з тобою — кохана посміхнулась

- Добре — я зняв руку з телефона — я їду, але не сам, з Ксенією

- Добре, тоді чекаю вас через п’ятнадцять хвилин біля виходу з під’їзду

- Добре

Ми з Ксенією встали, швиденько одяглись. Ксенія почала підправляти собі зачіску. Адже трохи зіпсувала її. За п’ятнадцять хвилин ми вийшли з квартири. Ксеня закрила двері. Ми спустились на перший поверх. Біля дверей стояла сестричка.

- Привіт, братику — вона мене обійняла — привіт Ксеніє

- Привіт

- Ну, що поїхали? — запитав я — ти знаєш де кладовище?

- Так

Ми вийшли з під'їзду пішли до машини. Я її відкрив. Ми сіли і поїхали. Настя весь час казала як туди їхати. А я в цей час думав, чому мама нас ніколи не возила на татову могилу. Я свою маму взагалі не розумію. Вона у мене якась дивна. Спершу не сказала про аварію, не возила нас на кладовище, потім не возила нас у село, хоча сама звідти. І останнє їй чомусь не подобається Ксенія. Я не розумію чому.

Ми приїхали на кладовище. Вийшли з машини. Настя нас повела до татової могили. Ми йшли по якійсь стежці, потім звернули на іншу стежку. У мене в цей час бігли по тілу мурахи. Ми підійшли до могили тата.

- Хм... все прибрано — сказала Настя — мабуть мама тут сьогодні була

- Я ще тут — ми почули голос мами. Вона підійшла до нас — привіт, дітки

- Давно приїхала?

- Хвилин п’ятнадцять тому

- Мам, скажи, будь ласка, чому ти не водила нас на могилу тата?

Мама подивилась на мене розгубленим поглядом.

- Чесно, сама не знаю — мама опустила голову.

Ми ще трохи постояли біля могили. Та пішли до машини.

- Настю, я залишусь сьогодні у тебе, якраз з онукою час проведу

- Добре, мамо

- До речі, Костю, а де ваші діти?

- У сестри Ксенії. Вони там сьогодні залишаться. Бо чоловік Маші сказав, що купив дитячу залізну дорогу. Тому вони будуть з ним гратися

- Зрозуміло — мама навіть не сказала, що хоче їх побачити.

Я завіз нас всіх додому. Мама вже змирилась з тим фактом, що я воджу машину. А коли я починав водити машину. Точніше коли мама про це дізналась. Вона була розлючена. Але зараз вже ні. Настя з мамою пішли до себе, а ми до себе.

Ми зайшли у квартиру. Зняли з себе курточки та кросівки. Ксенія вирішила подзвонити Маші, запитати як діти. Ксенія подзвонила і включила голосний зв’язок.