3.1 глава "Будній день"

3.1 глава

Сьогодні вже дев’яте січня. На Різдво ми залишились у бабусі. Тому приїхали додому лише восьмого ввечері. Приїхали й полягали спати. Я прокинувся й побачив, що Катруся й Павло побігли до Ксенії зі своїми маленькими рюкзачками. У доньки на рюкзачку намальована Рапунцель, їй подобається цей мультик. А у сина машинка теж з мультику “Тачки”. Дітки побігли, а я відчув аромат кави, який мабуть відчутно з кухні. І можливо каву готує Олівія. Я встав, одягнув домашній одяг. Застелив ліжко, а потім вийшов з кімнати у коридор. Побачив, що діти одягаються. Ксенія вже застібала на своєму пальті останній ґудзик.

- Доброго ранку. Ви вже йдете?

- Доброго ранку. Так, ось заведу дітей у садок і поїду у театр

- Так рано?

- Наш керівник сказав, щоб ми приїхали раніше

- Зрозуміло

- Ну, все нам треба йти, мабуть Артем нас там вже чекає — Ксеня поцілувала мене у щічку

- Так, бувайте

Вони вийшли з квартири. Я закрив двері. Артем чекає тому що, він допомагає Ксенії з дітками доїхати до садочку. А потім везе Ксенію до театру. І каже, що йому це не складно.

Я зайшов на кухню.

- Доброго ранку, — Олівія посміхнулась — будеш каву?

- Так, давай — Олівія налила мені каву зверху була така біла пінка, що просто клас

- Спробуй... — я сьорбнув трохи

- Дуже смачно, не дарма твій тато так тебе хвалив

- Дякую

- Що робити сьогодні будемо?

- Будемо? Я думала у тебе якісь справи є

- Поки у мене так сказати канікули... до понеділка — я посміхнувся — то, що робити будемо?

- Не знаю, у тебе є пропозиції?

- Є, можу тобі екскурсію містом провести. Якщо хочеш

- Хм... я не проти

- А ти була коли-небудь у спортзалі?

- Та, так декілька разів, а, що?

- Я два рази на тиждень ходжу у спортзал. Раніше, коли дітей не було ходив практично кожен день

- Хочеш, щоб я пішла з тобою?

- Якщо ти не проти

- Я не проти — не вагаючись сказала Оллі

- Тоді трохи екскурсії, а потім спортзал

- Добре, тоді снідаємо, збираємось і виходимо на прогулянку?

- Так

Ксенія.

Артем підвіз нас до садочка. Ми вийшли з машини.

- Я чекаю тебе тут

- Добре — я відкрила двері двоповерхової будівлі. І ми зайшли у неї. І зразу відчувся цей неприємний запах кухні. Вона тут недалеко. Ненавиджу запахи дитсадку. Ми дійшли до групи “Сонечко”. Така мила назва. Зайшли у коридор і діти почали роздягатись. До нас з групи вийшла наша вихователька.

- Доброго ранку, Ксеніє

- Доброго ранку, Оксано Валентинівно

- Як у вас справи?

- Все добре, цілі канікули були у бабусі в селі. Награлись на свіжому повітрі досхочу. Не хотіли від неї їхати

- Зрозуміло — вихователька посміхнулась — дітки вже переодяглись?

- Так

- Молодці, біжіть у групу

Я присіла до діток.

- До вечора, мої хороші — я їх поцілувала у щічки. І вони побігли. А потім я подивилась на Оксану Валентинівну — я прийду за ними о п’ятій, як завжди

- Добре — вона пішла у групу, а я пішла до Артема. Який мабуть зачекався мене. Я вийшла швиденько на вулицю. Артем стояв біля машини і курив.

- Хм... з яких пір ти почав курити?

Я підійшла до нього.

- Не давно — він посміхнувся, викинув цигарку у смітник. Відкрив дверцята. Я сіла у машину. Закрила дверцята. Артем обійшов машину. Сів за кермо. Ми поїхали до мене у театр.

- Куди після того як мене завезеш?

- Та, треба на фірму поїхати, перевірити все в порядку чи ні... сподіваюсь, що все в порядку.

О пів на десяту Артем припаркував машину біля театру.

- Дякую, що підвіз, як завжди — я вийшла з машини.

- Нема за що — Артем посміхнувся. Я закрила дверцята й пішла у театр. Наш керівник сказав, щоб ми зайшли у спільну кімнату.

Я у неї зайшла. У кімнаті були вже практично всі. Не вистачало тільки нашого керівника.

- Привіт всім — я посміхнулась. Швиденько зняла курточку. І у кімнату зайшов наш керівник з якоюсь дівчино. Виглядала вона чудово. Струнка брюнетка з невимушеним макіяжем. Одягнена у білий й теплий, в’язаний светр та чорні штани, які підкреслюють її фігуру. Ну і звичайно у чорному пальті. Дівчина посміхалась. У неї була добра посмішка.

- Доброго ранку всім, — почав свій монолог керівник — у мене для вас є новина. До нашого колективу приєднається ось ця дівчина. Її звати Лілія. Сподіваюсь ви зі всіма спрацюєтесь — він подивився на Лілію.

- Подивимось — сказала Лілія

- Так, у вас є пів години вільного часу. А потім чекаю усіх біля сцени — керівник вийшов. Лілія підійшла до Романа й Аліни. Вони про щось почали говорити. А мені від Кості в цей час прийшло повідомлення “Принцесо, я з Олівією йду гуляти містом, а після підемо у спортзалу. Цілую, гарного дня”. Я посміхнулась і відповіла на його повідомлення “Добре, коханий. Гарної прогулянки. Цілую”.

- Ксеніє, підійди до нас — покликав мене Роман. Я поклала телефон у кишеню штанів й підійшла до друзів. А потім посміхнулась.

- Привіт

- Ми зараз розмовляємо про тебе

- І, що?

- Всіх познайомили з Лілією, та ось наш керівник не сказав одного

- Що не сказав?

- Лілія моя сестра

Я подивилась здивовано на Романа.

- Серйозно?

- Так — сказала дівчина

- Зрозуміло тоді про кого говорить Роман. Приємно з тобою познайомитись

- Навзаєм — дівчина посміхнулась, а потім уважно подивилась на мене — десь я тебе бачила

- Де? — я посміхнулась

- Я працювала раніше баристою у кав’ярні... почекай, так ти і є та дівчина, яку врятував друг Романа?

- Так, його звати Костя

- Це я знаю, тоді я тебе знаю — Лілія посміхнулась

- Почекай, а де ти була, коли до мене приставав той чоловік?